Стоїть Тарас давно на видноколі
Таким він рідний завжди для всіх нас,
Бо звідавши журбу лихої долі,
Він став для всіх, як той дороговказ.
Він сиротою був, мамині руки
Його не обнімали повсякчас.
Кмітливий був, мав потяг до науки
Вірші складав і малював, коли мав час.
В віршах своїх писав він про неволю
Про бідність — панувала навкруги,
Звав не коритись, а боротися за волю,
Щоб не було панів і стали вільними раби.
Багато вже води стекло поволі.
Позбулись рабства і панів в свій час,
Неначе і на волі, та в неволі,
Бо інше панство дотепер у нас.
Про що ти думаєш тепер, Тарасе,
В таку погожу, світлу, гарну днину?
Рабами і понині люди наші...
Серце болить за неньку Україну.
Наш дороговказ
© Copyright: Нина Лукьяненко, 2019
Свидетельство о публикации №119011705576
Свидетельство о публикации №119011705576
Рецензии