Февраль. Лариса Вировец. С укр

В саду под звоны злобной мессы
Февраль лютует. Намело
Снегов холодные  компрессы
Земле на плечи и чело.

Мои следы так одиноки.
Всего с десяток беглецов.
Сметёт к утру  немые строки
И с вихрем бросит их в лицо.

Лежит стекло зеленых листьев
И ветки роз стоят во льду.
Под взмахом этой белой кисти
Замёрзло всё в моем саду.

Под этот зимний выдох ветра
Дрожит  апрельская строка.
Он разрушает нежность лета,
Наивный замок из песка.

Холодным сумраком задеты
И писем строки, и стихи.
Не удивительно, что в этот
Миг ощутил его и ты.


        *******

ЛЮТИЙ

В саду під дзвін лихої меси
вирує лютий. Намело
снігів остудливі компреси
землі недужій на чоло.

Мої сліди поодинокі
до ранку вітер занесе,
зітре десяток марних кроків,
війне їх вихором в лице.

Немов скляне, зелене листя
на крижаних гілках троянд.
У цім закляклім передмісті
змарніє доля будь чия.

Цей подих зимний ще у квітні
таївся в кожному рядку:
в тіні дерев, у сумі літнім,
в наївних замках із піску...

В холодний морок оповиті
ті давні вірші та листи —
не дивно, що цієї миті
нараз відчув його і ти.





Илл.Интернет.