Смуток лягає на мамині плечі...
Десь за верстою...то крила лелечі.
Голосно тануть словом журби...
Сліз не було лишень знову,-аби.
Струмок не біг лиш з очей,-ріки.
Багато раз тільки навпаки.
Сміється сонце в очах її...
На серці співи,в них солов'ї.
Співають в затишку багатих літ.
Все так ось манить їх,жаданий зліт.
В край неба світлого,де небеса...
Мамині очі,її краса...
Зовуть дивитися у плин часу...
Згадку про неї,в серці несу.
Рідненька,добра,гарна,-вона...
І тепла наче рання весна.
Тож я прошу у своїм жалю...
Мовити ще раз,як я люблю.
Людей найрідніших в житті,-батьків.
Їм Бог по cто літ жить,майбуть велів.
Та доля у кожного із людей...
Своя. Тож плекаймо своїх дітей.
Цінуймо. І кожному в дар своє...
Я дякую Боже! За те,що в мене є.
(Понкратова.О.В.)
Смуток лягае на маминi плечi
© Copyright: Лена Грама, 2019
Свидетельство о публикации №119011602716
Свидетельство о публикации №119011602716
Рецензии