Не було і не буде нам щастя, допоки не взнаємо хто ми,
У безмежній царині поділених навпіл думок:
Про походження виду і зовнішню нашу подобу,
В котрій тягнем свій хрест, серед: мязів, крові і кісток.
Все летить шкереберть, бо ніхто не спроможний сказати -
В чім кінцева мета еволюції світу людей,
В котрій вічний, лишень, ланцюжок, де є батько і мати,
Інше все – другорядне, у вирі думок та ідей.
Все прийде і піде – без зупинку, примарою часу,
Проторуючи шлях у безодні віків і епох,
Поділяючи навпіл, в людській круговерті, нещастя,
Пророкуючи зерня, що в землю кидає сам БОГ.
В копирсанні душі, а ні чим ти собі не зарадиш:
Ні ключів не знайдеш, ні дверей, з котрих вийшли вони,
Зачиняючи нас у тенетах Едемського саду,
Серед голих дерев, запорошених в сни давнини.
26.12.2018р.
ХТО МИ?
© Copyright: Виталий Семенюк, 2019
Свидетельство о публикации №119011306245
Свидетельство о публикации №119011306245
Рецензии