***

«І тепер він такий собі чоловік.
Боже, скажи, чому він забув про сміх?
Скажи, що я такого йому сказала
Що в очах його назавжди донизу впала?»
Вона скаже вночі це собі, ніби кине на вітер,
Вона довго не зможе заснути, мрією летючи далеко, кудись на Юпітер.
Буде згадувати слова, складати усе в одне
Так і не зрозуміє проблеми. На ранок засне.
Засне не просто. З сльозами на очах,
Поганими думками в голові, в непотрібних речах.
А на ранок спитає себе «Ким я буду без нього? Якщо на ранок піду - назавжди залишу одного.»
Це така собі любов. Ніхто не знає чи справжня.
Коли ти любиш його любов. Але не любиш лічити рани.
Коли любов робить тебе живою, щасливою.
Коли любов може й зробити тебе вбитою.
Це така собі любов. Ти не відкриєш таємницю.
Ти владна зрозуміти себе. Відкрити свою в‘язницю.
Якщо любиш - пробачиш, закриєш очі.
Одного разу можеш не прокинутися, якщо не будеш відкривати їх щоночі.
Поки вона нарешті спить, все довкола дихає.
Цей вітер, що холодним їй через вікно дмихає.
Ці машини, які гудуть, не даючи нікому спати.
І навіть той, хто зараз поряд лежить -
Хто з любов‘ю змусив її страждати.