Як тінь ти із тіла мовчки пішла,
Душа залишилась навіки німа,
А серце пізнало гнів і печаль,
Блукало у темряві похмуре в сльозах.
І ось надірвалось, і впало із хмар,
Провина торкнулась гарячих грудей,
І більше не чути плачу дітей,
Навколо могили весь світ огортають.
Обличчя порожні, де світла немає,
Там темрява знову живих поїдає,
Плетется в клубок і жалить убік,
Проклята, жахлива змія.
Щоб очі заплющити й не бачити сліз,
Готовий упасти у безодню глуху,
Забути дорогу до світла тяжку,
Кайданами бити об стіни слизькі.
А потім прокинутись неначе із сну,
І далі рушати у темряву злу,
Щоб знову відчути страждання і біль,
Залишити тіло похмурій пітьмі.
Як тiнь ти iз тiла мовчки пiшла
© Copyright: Бондаренко Михаил, 2018
Свидетельство о публикации №118123108024
Свидетельство о публикации №118123108024
Рецензии