ВВВ-50 В дчуття власно важливост

Я навчався всьому і потрохи,
Та батьки хтіли більше і більше,
Від навчань ледве череп не лопав,
Та вони ані трохи не тішили.

Я старався учитись відмінно,
І боровся за батьківську схвальність,
Бо інакшим - я був би не гідним,
Був би кинутим в пекло реалій.

Намагався не зводить скандалів,
Бо від них не втихало повітря,
Я від книжок - губився в спортзалі,
Щоб не бачити білого світу.
 
Я хотів бути вартим любові
І підтримки дорослих людей,
Я за неї платив - чесним словом
Залишаючись вічним спудеєм.

Я губився в просторах інету,
Серед смислів шукав свою втіху,
Я навчився - ховати скелети,
І причини безжального сміху.

Та на швидкості - що плавить мізки,
Я не зміг ухопити кермо -
Й одним рухом звалив обеліска,
Що поставив батькам надармо.

Може, рідні - також будуть варті
І заслужать синівську любов,
Та здійснити наразі не здатні
І десяту частину умов.

Чи я не заслужив - на цілунки,
На обійми, на крапельку сліз,
І на ложку гарячого супу,
Що у рота незграбно не ліз.