Усе життя він був максималістом,
як ненавидів люто чи кохав…
Бувало формі не хватало змісту,
та ні собі, ні іншим не брехав.
І вже, як підоспіло відмічати
тридцятирічний вдруге ювілей,
здавалось пощастило покохати
єдину ту, що оспівав Орфей!
Якій повірив і розтав душею,
з якою мріяв стрінути кінець,
пуститися в останню одіссею,
в огонь і воду, навіть під вінець…
У дійсності ж не сталось, як гадалось,
бо Еврідіка мала інший план –
вона лише в піснях його купалась
і все плекала тільки свій талан…
Та скільки б тій мотузочці не витись,
але настане все ж і їй кінець…
Дарма не варто в стіну лобом битись,
це в огород Орфея камінець.
Він жив, співав, творив – усе для тебе,
та інші плани вкрали майбуття,
але без тебе – й музика не треба,
що за подвійне й говорить життя…
26.12.2018
Вiдспiвав
© Copyright: Олександр Мачула, 2018
Свидетельство о публикации №118122608208
Свидетельство о публикации №118122608208
Рецензии
