У прищуренім погляді
Я навряд чи сховаюсь від критики,
Ти завжди - маєш здогади,
Які варто підтвердити криками.
В кожній помилці прикрій,
Бачиш смисл й наснагу шукати,
Іще більшу й нехитру,
Щоб у памяті закарбувати.
Невиправними й гострими
Видаються мої легкі жарти,
А думки - ідіотськими,
Що уваги і смислу не варті.
Ти живеш, щоб помітити
У моїм житті - звірену хибу,
Щоб з собою приміряти,
І відчути вагомість відриву.
Ти попереду - кроками,
Відміряєш незмірену відстань,
Й притискаєш докорами,
Щоб утвердитись на чужім місці.
І глибоко у памяті
Архівуєш таблиці із прикростей,
Наче доказ незграбності,
Чи надмірної надто відкритості.
І нічого не бачачи,
На чужому безликому тлі,
Стаєш виразна й значима,
Наче дзвін, що застиг в кришталі.
Може, сміло признаєшся
Що у кожній поміченій хибі,
Ти своє віддзеркалення
Залишила - різке й плаксиве.
ВВВ-44 В дчуття власно важливост
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118122607033
Свидетельство о публикации №118122607033
Рецензии