ВВВ-37 В дчуття власно важливост

Я молодий, без мене не почнеться,
Ні день, ні рік - земля зупине біг,
Я в ценрі Всесвіту, і все, що заманеться
Вершу не ждучи, щоб хтось застеріг.
Я одним рухом - звалюю системи,
І одним рухом - зводжу новий світ,
Живу, не застрягаючи в дилемах,
І творю власний писаний завіт.

Я зрілий і обпечений вустами
Прихованих і перезрілих зрад,
Стою, згубивши впевненість в поставі,
І оглядаюсь боязко назад.
Я на обочині життя, зійшов з дороги,
Бо відчуваю, що не стане сил
Триматись гордо перед ликом бога,
Якщо в обличчя дме дорожній пил.

Я мудрий - і боюсь за свого сина,
Що йде шляхами помилок й огріхів,
Та слово батька стало не значимим,
Отримавши від сина на горіхи.
Прощаю, та за чаркою й сльозами
Не бачу, де кінчається обман,
Я, тонучи, пливу його спасати,
Хоча на двох - і пляшка і стакан.

Я немічний, - й розгублений на старість,
Хоч памятаю, як звернув би світ,
І дав би в морду, як би хтось за слабість
Мене зневажив - збивши із орбіт.
А зараз - сам себе не поважаю,
Зневажений і словом й відчуттям,
Що так і не діждавсь свого врожаю,
Проживши марне і пусте життя.