Криниця... Людмила Юферова

Оригінал:


В полоні двохсотлітньої зажури
Криниця прапрабатьківська дріма.
Вона присіла в сніжні кучугури,
Які так щедро кинула зима.

Її душа зліта до небозводу,
В зіницях промінь сонця не затух,
Окрай цебрин – химерні скельця льоду,
І корбу крутить вітер-відчайдух.

Дивується криниця і страждає,
Чого так довго не було людей,
Вона ж усіх в обличчя пам’ятає,
І сотні вуст, і тисячі очей…

Думки про земляків до Бога манять…
Зима на ковдри білий пух пряде…
Сьогодні від криниці тільки пам’ять
Із відрами порожніми іде…
© Lyuda Yuferova


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


В плену печали, древней до озноба,
Колодец праотцовский задремал.
Присел устало в снежные сугробы,
Что щедро так раскинула зима.

Его душа взлетает к неба сини,
В зрачках сияет солнца леденец..
По краю сруба – сколы ледяные,
И крутит ворот ветер-сорванец.

Колодец удивляется и стонет,
Что слишком долго не было людей…
А он их всех в лицо, конечно, помнит,
И сотни уст, и тысячи очей…

И мысль о земляках молиться  манит…
Зима  на покрывала пух прядёт…
Сегодня от колодца только память
С ведёрцами порожними идёт…


Аватар Автора оригинал