ВВВ-31 В дчуття власно важливост

Як не чуєш сили в мязах -
Й без розбуру валиш в морду
Слабаків і свинопасів,
І ще кілька сот народу.

То втрачаєш пильність зору,
Бєш по черзі всіх підряд,
Чи то легендарний Зорро,
Чи то жінка, хоч і бл****ь.

Бо насправді - неважливо,
Хто є лідером в атаці,
Аби в нього все зажило -
Як на проклятій собаці.

Коли звик до перемоги -
То противник - злився в масу,
Йому з тіста крутиш роги,
Припечатуєш гримаси.

Наче клонів, всіх штампуєш,
За минулим - йде наступний,
Та в конвеєрі не вчуєш -
Випад ворога підступний.

Бо нічим не вирізнявся
З-поміж інших кількасот,
І дививсь лякливим зайцем,
Як дивився б донкіхот.

Та ударив неминуче -
Й кулака залишив слід,
Хоч потому сам не вчувся,
Як від перемоги зблід.

Бо як ворог себе знає -
Як пять пальців на долоні,
То й противник відгадає -
Де слабкий і безборонний.

А як ворог - бє спонтанно,
В приступі неадеквату,
То навряд чи він старанно
Дасть противнику відгадку.

Тож на кожного вояку
Завжди знайдеться дурненький,
Котрий й сам не знає, як він
Зміг поцілити рівненько.