Параноя-22

Я неначе родився в підїзді
Й закричав на оглохлих людей,
Що закрились із жалістю слізною
За нечуйність безмежну дверей.
Але, може, вони були праві -
Бо їх внутрішні демони рвались
Заглушити безйменне й безправне
Існування, що не обізвалось.
Обітнути міцну пуповину -
І приспати в сумній колисковій,
Мо, на краще, що жоден не видів
Як життя - заховалося знову.
В пелюшки, в застороги і боязнь,
У підказки, що чує нутро,
Щоб ніяка лиха випадковість -
Не штовхнула під поїзд метро.
У надійність - що вкралась обманом,
У заплутане плетиво слів -
В пустоту неглибоких карманів,
У дрімучу задуху лісів.
Заховалось - від демонів злісних,
Що ледь втримали паніку й страх,
Як по шкірі - проходила звістка
Тисячами лоскітних мурах.

Я неначе родився - у центрі
На очах у мільйонів людей,
Але зміг не потрапити в нетрі,
У обійми ласкавих помпей.
Заховався від них - безнадійно,
За дверима, неначе відлюдник,
Щоб утримати їх благодійну -
І натхненно-солодку облуду.