Людина сама не літає,
І в неї не виростуть крила.
Хоч вітру нізвідки немає,
Іди, бо життя не чекає.
Можливо, мене ти любила...
Ти кажеш, що ти не для мене.
Обійми твої заповітні
Візьме собі дехто страшенний
Як речі цілком нісенітні.
Коли твої ніжки укриє
Картатенький вовняний плед,
Ти знатимеш вже свою мрію,
Ти підеш за нею вперед.
Побачу я знов твоє фото,
Мені буде гірко до сліз...
Чому лиш до цього звороту
Нас потяг любові довіз?!
Людина сама не літає...
Якщо ти не хочеш так жити –
Іди, бо життя не чекає!
Хоча безнадійно кохаю,
Я маю тебе відпустити.
Але якщо ти повернешся
На радості або від болю,
Ми будемо поруч нарешті –
Хоч пізно, але не ніколи!
Але не нiколи
© Copyright: Даниил Моровов, 2018
Свидетельство о публикации №118122204788
Свидетельство о публикации №118122204788
Рецензии