Памятник

Я памятник, собі створив слова.
Які Господь подарував мені,
Коли мене не буде поряд з вами,
Тоді мої почуєте пісні.
Слова пливуть, немов ті хмари білі,
Що їх по небу вітерець жене,
Вони серцям людей і богу милі,
Розповідаю в них про головне.

Бо я живу не панові в угоду,
Не кланяюсь ні князю, ні царю,
А дзвоном будучи в серцях народу,
Та чимось був подібний Кобзарю.
Хотів Словянский рід зібрати разом,
Щоб вкупі всі жили, немов драти,
Бо вірю, що прозріння прийде з часом,
Досягнемо всі світлої мети.

Не заберуть царі монет в могилу,
А смерть людей не може обійти,
Господь мені дарує віру й силу,
Щоб єдності народам досягти.
Це необхідно добрим людям знати,
Лише любов поєднує серця,
А віра Християнська, наша мати,
В душі, я маю Господа творця.


Рецензии
Прекрасное стихотворение,Виктор! С тёплышком я.

Марина Владимировна Свиридова   17.12.2018 15:48     Заявить о нарушении