Міниться барвами, наче з Опішні
В променях сонця рипучий візок,
Спогадів шлях оминає неспішно,
Не зупиняючись там ні на крок.
Складено в ньому твій скарб небагатий,
В колесі в’ється сумна ковила.
Пізно вже вчитися ярмаркувати,
Пам’яті крихти змітать зі стола.
Пізно про все, що збулось, шкодувати.
Пізно за безцінь пожовклі слова
Вітру зі злістю під ноги жбурляти,
Вчить рахувати себе день за два.
Не обертатись на вигуки в спину,
Дружбі нетлінній давати зарок.
Пізно, коли птах у небо полинув,
В мареві снів розчинився візок.
Вiзок
© Copyright: Стах Розсоха, 2018
Свидетельство о публикации №118121704173
Свидетельство о публикации №118121704173
Рецензии