По пятах за мною Фатум
Бігає, як злющий пес.
Та щоб долю свою знати,
Треба мати інтерес.
Відганяю пса ногою,
Даючи в зад копняка,
Огризається і воєм
Оглушає вояка.
Беру в руки добру бучку
І погрожую собаці,
Але програш неминучий,
Із відбитком ікл на сраці.
Закидаю камінцями,
Та собака лиш скавчить,
Ну хіба я манівцями -
Не зумію якось жить.
Нащо мені знати плани,
Й ритися в чорновиках,
Якщо там усе погано,
То до долі не звикать.
Якщо добре - то тим більше,
Пса прогнати - без турбот
Легше, як життя потішить,
Ніж невдалий анекдот.
Але Фатум мене мітить,
Як німий бетонний стовп,
Лапу підніма й лоскітно,
Сцить без зайвих засторог.
Підриває знизу яму
Щоби я упав навзнак.
Й залишив у світі явний -
І кривавий життє-знак.
Мо, відчепиться від мене
Й дасть колись дихнути вільно,
Бо життя його богемне -
А моє - як графік, щільне.
Параноя-9
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118121506259
Свидетельство о публикации №118121506259
Рецензии