Не кажи, що виною час...

оригінал

Не кажи, що виною є час,
Кілометри доріг, що між нами,
Є щось більше, що з'єднує нас,
Що приходить зі мріями-снами.
Не кажи, що зморило життя,
Що любові у серці вже тісно.
Я живу у зимових вітрах
І в хмарках, над тобою завислих.
Промінцем я влітаю в твій дім
І малюю на стінах лиш спокій,
Щоб радів ти життю , друже, в нім,
Хоч обняти не можеш ти поки.
Але я вже ввійшла у твій світ
Міріадами сонячних вражень.
Ти торкнись - принесло мій привіт
Синє небо і щось тобі каже:
Що без мене вже думи не ті
І без мене не ті сподівання...
Подарую слова ці прості -
Хай запалюють в серці кохання.
Зазвучать вони піснею знов,
І відчалять жалі всі, і болі.
Я кажу, що дарую любов,
А не любиш – тебе не зневолю.


Перевод с украинского Светланы Груздевой:

http://stihi.ru/2018/12/15/316

Не скажи, что виною – лишь час,
Километры дорог, что меж нами –
Что-то, соединившее нас,
К нам приходит с мечтами и снами.
Не скажи, что вся жизнь – боль и страх,
Что любови в сердцах стало тесно.
…Я живу нынче в зимних ветрах,
В облаках, над тобою завесой…
И лучом я влетаю в твой дом,
А на стенах покой лишь рисую,
Чтоб любил эту жизнь, друг мой, в нём,
Карты лишь на удачу тасуя…
Хоть обнять ты не сможешь пока что,
Я вошла уже в мир твой, в твой свет,
Мириадами солнечных капель.
Ты коснись: принесло мой привет.
Небо синее что-то да скажет:
Что и мысли не те без меня,
И не то телевизор покажет…
Колокольчики лишь прозвенят,
В сердце снова любовь затепляя.
Зазвучат они песнею вновь,
И сомненья и грусть – в раз отчалят…
Говорю, что дарю я любовь…
 
…А не любишь – так не опечалю.