Між мільйонів красивих облич,
Із очима, - криштального блиску
Я знайду твоє - тільки поклич,
Із арени безславного цирку.
Хоч і клоун, та ти не зважай,
На широку, щасливу усмішку,
Бо вона затаїла печаль,
Глузування і біль вперемішку.
Я сміюся - і плачу, та сліз -
Не помітно за гримом безуму,
Бо сховатись за тінню завіс
Неможливо в яскравім костюмі.
Я один, та чекаю підтримки -
Серед клонів в глядацькому залі,
Та усі, як один - кануть в димку -
Розчинившись в безликість загалу.
Лише ти - особливо дивився,
Помічаючи настрій обличчя,
Що за гримом приховує риси -
А за успіхом - неміч величчя.
Клоун, що грає в центрі манежу,
І глядач із дна амфітеатру -
Ми під куполом були залежні
Від умовностей вицвілих жартів.
Так хотілось сказати, що справді -
Кожен з нас відчував у ту мить,
Як словами кривлялася правда,
Як сміялись з того, що болить.
ВВВ-23 В дчуття власно важливост
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118121409460
Свидетельство о публикации №118121409460
Рецензии