Мені лоскотно дихати думкою тільки про тебе
І морозити сонячне серце в буремну зиму
Я утішуся поглядом хвиль в океані і неба
І з собою назавжди всі спогади наші візьму
Їх нестримний потік серед кількості наших емоцій
І крізь дотик довіри я палко лечу в забуття
Відчуваю твій жадібний подих у кожному кроці
І як стрілка годинника швидко марную життя
Нам дана необхідність кохати і жити в любові
Та не кожен хоч раз своє серце послухати зміг
Мені лоскотно бути з тобою, бо все це до болю
Неправдиво і холодно, наче примара вві сні
Неправдиво
© Copyright: Катрин Толстикова, 2018
Свидетельство о публикации №118121408842
Свидетельство о публикации №118121408842
Рецензии