Хатинко моя... Людмила Юферова

   Перевод с украинского

   Оригинал:

Хатинко моя,
одинока стара сирота,
Шибками вдивляєшся
пильно щодня на дорогу,
А в мене пекуча
тривога в душі пророста,
Бо я тебе зрадила!
Я ж не хотіла, їй-Богу!

Осіння калина
тремтить під схололим вікном,
Червоними гронами
в шибу вистукує дрібно.
Небесні льони
посіріли, як день перед сном…
І ти зажурилась:
хазяйці тепер не потрібна.

Хатинко моя,
ти як пустка без теплих вогнів,
Комп’ютер-всезнайка
вже райдужним оком не блима…
Покинутий кіт
постарів, помарнів, зголоднів
Й сумний виглядає мене
золотими очима.

То доля така,
що погнала від рідних воріт,
Де й досі у жовтні
троянда стікає сльозами…
Я звикла уперто
життям прошкувати убрід
Й душею ридати,
страждаючи аж до нестями.

Я, звісно, приїду
зробити порядки в дворі,
Розрадити батька,
заїсти черешнями думи.
І будуть від болю
стогнати дерева старі,
Й наповниться серце моє
гігабайтами суму



   Перевод Инны Гавриловой.

Избушка моя,
Ты стареешь одна,  сирота.
Окошками пристально
смотришь день в день на дорогу.
Тревога в душе
прорастает,  как боль,  неспроста:
тебя предала я!
Поверь,  не хотела,  ей-Богу!

Вся горечь калины
дрожит под озябшим окном,
и алыми гроздьями
в стёкла стучит непрестанно.
Небесные льны
Посерели,  как день перед сном...
и ты загрустила:
хозяйке ненужною стала.

Избушка моя,
ты,  как пустошь ,  без тёплых огней.
Компьютер-всезнайка
не светит экраном мигая.
Покинутый кот
истощал, полинял,постарел,
всё золото глаз проглядев,
лишь меня поджидая.

Такая судьба!
Увела от родимых ворот,
где розы цветут в октябре,
истекая слезами...
Привыкла упорно
я жизнь перешагивать вброд,
душою рыдать,
чтоб никто не услышал, ночами.

Приеду,  конечно,
порядком порадую двор,
утешу отца,
и черешней заем горечь мыслей.
А сад,  как старик,
вдруг застонет скрипуче в укор,
и сердце моё
в неутешной печали "зависнет"...

  13.12.2018г.