Я не вірю у власну важливість,
Бо ще вчора - я була ніким,
Мовчазна, недалека, дражлива,
І замкнута на сотні замків.
Ще учора без мене можливими
Були сотні і тисячі рішень,
Що тоді відбулось особливого -
Що ватаги без упину тішить?
Я, як іграшка, що випадає,
Із коробочки - з сміхом і виском,
Сотні поглядів криком звертає,
Тисяч рук рвуться кнопку натиснуть.
Знов ховаюсь в коробочку - пізно
Жалкувати про клоунський клич,
Просякають вимоги наскрізні -
І в напруженні сотні облич.
Жду, коли веселіша забава,
Відірве від очікувань натовп,
Щоб залишила в спокої слава -
Щоби порожньо було в кімнаті.
Аби вилізти з свої коробки,
Заварити чай з чорних пелюсток,
Аби стіни - нарешті замовкли,
Віддзеркаливши внутрішню пустку.
У коробку повернусь - сонлива,
Утомившись від власних фантазій,
Бо здалось, що я стала важлива -
У своїм особистім гулазі.
ВВВ-13 В дчуття власно важливост
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118121103967
Свидетельство о публикации №118121103967
Рецензии