Роки промайнули, мов карпацька річка.
Почуття переросли у звичку,
І сварки через кожну дрібничку.
І ти себе питаєш,
"Як далі жити маєш?"
Бо не кохаєш і не відпускаєш...
Там, де нас вкривала почуттів лавина,
Залишилась сама лише руїна.
Плин часу не спинити,
Нічого не змінити,
Кохання нами вбите
Уже не воскресити!
Приспів
Навіщо сльози та страждання?
Коли назад немає вороття...
Немов свіча згорає ніч остання
Колишнього подружнього життя.
В памяті спливають, наче хвилі,
Дні, коли удвох були щасливі.
Вернутись би туди хоч на хвилину
І ніжно цілуватись без зупину.
Давно уже ми с тобою інші
Очі чужі й вуста уже не ті
Завтра станеш ти мені колишній..
А зараз на прощання обійми!
Розлучення
© Copyright: Леля Шклярук, 2018
Свидетельство о публикации №118121007109
Свидетельство о публикации №118121007109
Рецензии