Забiлiла...

Забіліла, снігами біліла,
Забіліла земелька моя,
Забіліла, бідою боліла,
Заболіла голівка моя!

Якщо хочеш ти враже нас вбити,
Погубити земельку мою,
Знай же Сонцю над нами світити,
Й захищати дитину свою.

Якщо хочеш брехнею облити,
Якщо хочеш коварство вершить,
Знай що час йде тобі повернути
Смерть і болі, св'яткуємо - жить.

Забілієш, білієш снігами,
Земле моя і русою я,
А весною лід скресне і з нами
Звеселяться у волі поля.

Води чисті омиють нам рани,
Земле моя, твої і мої,
Журавлів клин над сильними нами,
Не проплаче нам пісні свої.

І не зложить безсильнії крила,
Одинока лебідка в ставку,
Проспіває кохання їй милий,
На щасливім і довгім віку.

Як біліти, то цвітом весняним,
Як тужити - по цвіту що впав,
Моя земле, прощатися рано,
Лише війнам час рани настав.

Лише війнам настав час боліти,
Пити муку і їсти біду,
Нам з тобою на волі радіти,
Й снігом білим у грудень іду.

Бо летить він в листопад так рано,
Бо упав мов журба на поля,
Україно, моя сива мамо,
Моя доле і пісня моя...


Рецензии