Ти не плач, не журися верба

Зоряна ніч…,
Де у місячних барвах,
Над рікою схилилась,  в печалі…,  верба…!
Дівчина  гарна…,  вродлива, струнка…,
Зіроньки з неба…  збирає, щоранку,
Та  в коси свої їх вплітає вона…

Ясна, вельможна…, неначе, -  цариця!
Чистий погляд…,   в очах синява,
Біле личенько,  ніжне…,   ласкава,  тендітна!
Як лебідка…  -  самотня, гуляє одна…, 
Ніби  зійшов…,  Божий  -  Янгол Хранитель!
Чарівна її,  не звичайна  краса…

І до верби…,
У сльозах, пригорнулась:
«Ти не плач, не журися верба!
Бо знову на Сході…
 Підніметься  -  Сонце,
А над степами займеться Зоря…»

Ось…, у гаї…,  -  прокинулись птиці,
Вже туманом укрилась ріка!
Дзвони  церков…
Нас із ранком - вітають!
І росою омита…,
На лузі,  трава…

І пісню,  протяжно…,
Вона заспівала:
«Не тужи, моя Неня, верба!
Прийде День…,
Після чорної ночі…,
Як за зимою крокує  -  весна…»

У квітучому…, вільному краї,
Нас, з тобою,  з’єднало  життя!
Та, й тихенько, вона ще співала:
«Не сумуй…, не печалься верба!
Тут коріння твої…,
Їх, завжди, напуває –
Кришталева,  джерельна вода…»

Ту вербу, як Мати свою, обіймає:
 «Посміхнися … скоріше,  верба!
Бо в кожнім куточку…  і в кожній рослині,
Де розкинулась рідна Земля!
Бачу в них Образ  Пречистий… -
Від Діви Марії…  та нашого Спаса  -  Ісуса Христа!»

Тож,  Надію свою… -  не втрачаймо,
Буде Світло…  й  щасливі Літа!
Хай  і тебе…,
І  мій дім, на Русі, зберігають,
По Слову, від Бога…,
Святі Покрова…

Зоряна ніч…,
Де у місячних барвах,
Над рікою схилилась,  в печалі…,  верба…!
Дівчина  гарна…,  вродлива, струнка…,
Зіроньки з неба…  збирає, щоранку,
Та  в коси свої їх вплітає вона…

Ясна, вельможна…, неначе, -  цариця!
Чистий погляд…,   в очах синява,
Біле личенько,  ніжне…,   ласкава,  тендітна!
Як лебідка…  -  самотня, гуляє одна…, 
Ніби  зійшов…,  Божий  -  Янгол Хранитель!
Чарівна її,  не звичайна  краса…

28 листопада, 2018 рік