Ти не плач, не журися верба

Зоряна ніч…,
Де у місячних барвах,
Над рікою схилилась, в печалі…, верба!
Дівчина гарна, вродлива, струнка…,
Зіроньки з неба збирає, щоранку,
Та в коси свої їх вплітає вона…

Ясна, вельможна…, наче  -  цариця!
Чистий погляд…, в очах синява,
Біле личенько ніжне…, ласкава, тендітна!
Як лебідка самотня  -  гуляє одна…, 
Ніби зійшов Божий  -  Янгол Хранитель!
Чарівна її, не звичайна краса…

І до верби,
У сльозах, пригорнулась:
«Ти не плач, не журися верба!
Бо знову на Сході
Підніметься  -  Сонце
Й над степами займеться Зоря…».

Ось, у гаї,  -  прокинулись птиці,
Вже туманом укрилась ріка!
Дзвони церков
Нас із ранком вітають!
І росою омита
На лузі трава…

І пісню протяжно
Вона заспівала:
«Ти не плач, моя Неня, верба!
Прийде День
Після чорної ночі…,
Як за зимою крокує  -  весна…».

У квітучому, вільному краї,
Нас з тобою з’єднало життя!
Та, й тихенько, вона ще співала:
«Не сумуй…, не печалься верба!
Тут коріння твоє…,
Їх завжди напуває –
Кришталева, джерельна вода…».

Ту вербу, як Мати свою, обіймає:
«Посміхнися скоріше верба!
Бо в кожнім куточку і в кожній рослині,
Де розкинулась рідна Земля,
Бачу в них Образ Пречистий  -
Від Діви Марії та нашого Спаса  -  Ісуса Христа!».

Тож,  Надію свою  -  не втрачаймо,
Буде Світло…  й  щасливі Літа!
Хай  і тебе
І мій дім на Русі зберігають,
По Слову живому…,
Святі Покрова!

Зоряна ніч…,
Де у місячних барвах,
Над рікою схилилась, в печалі…,  верба!
Дівчина  гарна, вродлива, струнка…,
Зіроньки з неба збирає, щоранку,
Та в коси свої їх вплітає вона…

Ясна, вельможна…, неначе  -  цариця!
Чистий погляд…, в очах синява,
Біле личенько ніжне…, ласкава, тендітна!
Як лебідка самотня  -  гуляє одна…, 
Ніби  зійшов Божий  -  Янгол Хранитель!
Чарівна її, не звичайна краса…               

28 листопада, 2018 рік