Навіщо ховатися, справді,
Розбивши, як пляшку, життя,
Бо шрами уже не розгладити,
Сміючись з свого каяття.
До дна спите пінисте пиво,
І гірко-дубовий коньяк,
Але для сердечних наривів
Немає спиртного в пияк.
Розбитого скла зажди вдосталь,
Щоб вени порізати знову,
І очі згорають від злості -
Вдивляючись в зраду до крові.
Можливо, давно б охолола
Й забула, як проклятий сон,
Якби ти не жив моїм болем -
Й служив йому, наче гарсон.
Шукаючи привід за приводом -
Вертаєш емоцій прилив,
Вистрілюєш завченим тригером,
Що сам, як патрон, зарядив.
І з болем - що хвилею кане
В переліку змушених втрат,
Ти справді, можливо, кохаєш,
Впиваючись смутою зрад.
Немов в ресторані, набридло,
Вино смакувати ковтками.
Гарсона з підносом не видно,
Що взяв на замовлення даму.
А я - не діждуся - і вийду,
Із легкістю і без образи,
Мабуть, я десертами сита -
До приторної відрази.
Ховайся-39
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118120307770
Свидетельство о публикации №118120307770
Рецензии