У кімнаті, закутаній в темінь,
Так довірливо - наче до рук,
Йдуть старі і розхитані меблі,
Не привчені до довгих розлук.
Підставляє диван рівну спинку -
Простягнувшись так звично до ніг,
Наче пес, струсить з себе пилинки,
Язиком доторкнувшись, як сніг.
А стільці відсахнуть свої бильця,
Щоб забрати з шляху перепони, -
Бо квартирою ходить жар-птиця,
Сліпа пташка - легка й безборонна.
Стіл упреться довірливо лобом,
Приховавши загострений край,
І підсуне - як справжньому снобу,
Лист паперу й настояний чай.
Очі просять папір шурхотіти
Про незнані й небачені смисли,
І на вушко про те шепотіти,
Що забудеться зразу ж навмисне.
Потім згорнуть долоні той шелест,
І відправлять в відкрите вікно,
Звідки в клітку повернеться меседж,
Невидимим безликим кіно.
Сл па-2
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118120208070
Свидетельство о публикации №118120208070
Рецензии