На небо поглянь, Аеліто – над Марсом яскрава зірка.
То інша велика планета, що зветься в людей Землею.
Там є і зима і літо, там радісно жити й гірко...
Чужого земного світу торкотись не варто душею.
На себе поглянь, Аеліто! Краса твоя є не земною.
Чи приймуть чужинку люди? Чи зможуть зігріти любов’ю?
Незнаного світу діти жорстокими є порою.
Закони панують всюди людською просякнуті кров’ю.
Над Марсом твоїм, Аеліто, таке ж як над нами Сонце,
Що все зігріває світлом, а може бути нищівним...
Холодне тривале літо... і Фобос в твоїм віконці...
Між нами велика відстань, а спогад здається дивним.
----------------
Всесвіт почує: “Де ти?”...
Голос блукає світом.
Тьмяно блищить планета,
Та, де живе Аеліта...
Громом лунає шепіт.
І в резонанс планети...
“Де ти?”, - волає Всесвіт,
Де ти, коханий? Де ти?
Аелiта
© Copyright: Александр Рыбьев, 2018
Свидетельство о публикации №118120207543
Свидетельство о публикации №118120207543
Рецензии