Кажуть, що не жити двічі:
Де не вб`є - таки скалічить...
- Як ся маєш, чоловіче,
і чи маєш взагалі?
Чи здорові жінка й мати,
є дітей чим годувати
в хаті з краю? Може, з хати?
Бо на власній ти землі.
Бач, навпіл зігнуло спину
(не вкладешся в домовину) -
а на неї безупинно
лізе потолоч-набрід.
Підперезаний терпінням,
розкладаєш біль по скриням,
і туди ж – своє сумління,
щоб не гнало до воріт.
- З ким я вийду? Чим озветься
те, що каменем на серці?
Хто почує? Хай їм грець! - і
знов до хати страх жене:
- Всім те байдуже навколо.
Звикли так, - зітхаєш кволо.
Доживаєш босо й голо.
А життя - таки одне.
Погомонiли...
© Copyright: Наталья Мироненко, 2018
Свидетельство о публикации №118120109654
Свидетельство о публикации №118120109654
Рецензии
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.