Хлопчик

 

Я заздрю. І секрету цього, навіть близько,
не розкривав нікому я раніше.
Я знаю, десь живе хлопчисько,
я дуже заздрю - він живе вірніше.

Я заздрю, як він б'ється, -
сміливим я таким не був, заложник слів.
І заздрю ще, як він сміється, -
я так сміятися в дитинстві не умів.

Він вічно ходить в синяках і шишках, -
я був завжди причесаний, ціліший.
Всі ті місця, що пропускав я в книжках,
він не пропустить. Він і тут сильніше.

Він буде чесний і прямий, з життєвим гартом,
злу не прощаючи його добро,
і там, де я перо кидав: "Не варто!" -
він скаже: "Варто!" - і візьме перо.

Щоб розв'язати, він питання ставить руба,
де я не розв'яжу, не розрубаю аж ніяк.
Якщо вже він полюбить, не розлюбить,
а я і полюблю, та розлюблю, пошляк.

Приховуючи заздрість, буду посміхатись.
Прикинусь, ніби я простак, -
комусь же ж треба помилятись,
комусь же ж треба жити не як всі, не так.
 
Та скільки б не шукав в житті я смислу,
повторюючи, - Доля в кожного своя!", -
все ж заздрю, - десь живе хлопчисько,
що досягне багато більшого, ніж я.