Коли я згадую село
той Степ Далекий біля річки,
свій стан воно не зберегло
та жити стало там незручно.
Людей немає на тім місці,
Давно немає навіть хат,
лише комиш росте ще в річці,
мабуть засохне, теж до свят.
Пересихає наша річка,
яка колись була глибока,
вона ще й зараз ніби стрічка,
лише вузька та не широка.
Одні в сусідньому селі
давно лежать на кладовищі,
а інші теж на чужині
не знають, хто село їх знищив.
Село те знищила система
та тих людей, що там жили,
вона для всіх була відома,
від неї бідні всі були.
Укр. Коли я згадую
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2018
Свидетельство о публикации №118113006217
Свидетельство о публикации №118113006217
Рецензии