Рівні стіни прадавнього замку,
Як з каміння, збудовані з слів, -
Укривають від сліз свою бранку,
На безмежну безмежність замків.
Туди завжди приємно вертатись,
Відірвавшись від болі, що рве,
Як страховисько, серце щербате,
Брешучи, що невдовзі мине.
Там чекає - самотність безлика,
І байдужість до дивних страхів,
Кожне слово - як писана книга,
В коридорах загублених днів.
Там красиво лягають у фрази,
Несподівані й дивні сюжети -
І складаються римами пазли -
Розумінь, наче під трафарети.
Там - у болю обличчя, як в принца,
Що чекає свою наречену,
Він приємно і ніжно насниться,
Захищаючи спокій недремно.
В нього ніжні ласкаві торкання,
І цілунки, немов пелюстки,
Він - з дитинства прекрасне звикання,
Що не хоче рабиню впустить.
Як не хочеться - звідти вертатись,
Бачить, як розбивається скло
Вірний принц - залишається катом,
Що карає всім болям на зло.
Красивий-15
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118112705173
Свидетельство о публикации №118112705173
Рецензии