Женское счастье

 ЖЕНСКОЕ СЧАСТЬЕ
Светлой памяти дорогой моей мамочки
Веры Фёдоровны Лещинской (Чугуевой),
посвящается.

О, женское счастье, ты так ожидалось!
Но страшной бедой наша встреча сорвАлась.
Война в сорок первом пришла не на час...
Не скоро та встреча случилась у нас.
Победно мы врозь с тобой шли сквозь войну.
Мы вместе сумели "поднять целину"!
В любви мы растили и наших детей,
И весело, в праздник, встречали гостей...

Когда же вдруг вечность нас вмиг разлучила,
Весь мир для меня стал пустым и унылым.
Как рано ты, счастье моё, оборвАлось!
Но мне от тебя в этой жизни осталось
Так много любви и добра, и тепла,
Что выжить в пустыне людской я смогла.
И детям я нашим сумела помочь,
Как ты завещал мне в последнюю ночь.

Теперь не дают мне погибнуть от скуки
Детей и внучат наших тёплые руки.
При жизни, жаль, дедушкой стать не успел,
Но женское счастье ты дать мне сумел.
На небе сияешь ты яркой звездою.
Однажды я там повстречаюсь с тобою,
Ведь счастья другого вовек не приму.
Всю жизнь я вернА лишь тебе одному.
Таис Лещинская, 20.11.2018г.

 ЖІНОЧЕ ЩАСТЯ
Як, щастя жіноче, тебе я чекала!
Та раптом біда нашу зустріч зірвАла.
Війна в сорок першому вкрала наш час...
Не скоро відбУлася зустріч у нас.
ЗдолАли ми пОрізно кляту війну.
Вже рАзом, зуміли "піднять цілину"!
В любові ростИли ми наших дітей,
І вЕсело в свято приймали гостей...

Коли ж раптом вічність нас вмить розлучила,
Весь світ став для мене порожнім, немилим.
Як рано ти, щастя моє, закотИлось!
Та тільки від тебе мені залишИлось
Багато любові, добра і тепла...
І вИжить в пустелі людськІй я змогла,
І дітям надать допомогу зуміла.
То твій заповіт мої зміцнював сили.

Тепер сумувать не дають і онуки,
І двох наших дІток турбОтливі руки.
На жаль, за життя, дідусем не встиг стати,
Та щастя жіноче зумів мені дати.
Ти в небі яскравою зіркою сяєш,
І знаю, мене там терплЯче чекаєш.
Я іншого щастя пізнАть не бажаю.
Я вірність тобі все життя зберігаю.
Таїс Ліщинська, 20.11.2018р.