Янголи. 05. 2014

Коли її кров замерзала, і серце погрожувало зупинитись,
Разом зі сходом сонця приходили два сонячних янгола,
Чорний і білий.
Вони забирали її до безлюдних кімнат
З білим шовком на вікнах, з плетеними доріжками на підлозі.
Стягували з неї просочену потом синтетику і бавовну,
Клали на твердий мармур, вмикали свій янгольський водонагрівач,
Схилялись над нею, згинаючи оголені хребти,
І поливали її водою, ніжно-ніжно…
 змивали весь пісок, фарбу і засохлу кров,
водили м»якими долонями по тілу,
стирали зі стегон блакитні чорнила і білий слиз,
легким шепотом заспокоюючи її зболене дихання,
виймали скалки з пальців і вату з вух.
 Відкривали навстіж величезні вікна,
Щоб крізь них заходило жовте сонце і старий теплий вітер.
Опускали її в гарячу ванну,
 поливали їй зап’ястя і шию глінтвейном зі своїх склянок,
Розчісували волосся скляними гребенями, ніжно-ніжно.
 Пір"їнки з крил падали і коливались на пінній воді.
Білий янгол клав їй на груди ромашки і подорожник,
Чорний подрібнював лимон і мандрагору, заварював чай.
Коли вона починала пригадувати їхні імена і сміятися з жартів,
Вони загортали її в білий рушник,
 приносили на трьох молоко, печиво і родзинки,
сідали спиною до сонця, сушили вологі крила.
Один співав пісні про русалок і гарячих шотландських дівчат,
Інший розповідав правдиві історії про бітників і блюзменів…
… Цілували її подразнену шкіру,
Чорний янгол лизав її живіт,
А білий засовував довгого язика між ребер, майже торкаючись серця.
Коли вона засинала, вони гладили білими пальцями її руки,
Вишіптували для неї тіні і заклинання,
Розкидаючи по стінах мережива і місячне світло.

І коли вони  говорили: обрана,
Коли говорили: поглядом
Ти можеш моря згортати в сувій, на небі запалювати зірки.
Доторком
Ти могла би зупинити кровотечу або війну.
Ми бачимо все, що у тебе під шкірою.
Там саламандри звиваються, кусаючи одна одну,
Там вогонь збудливо лоскоче твої легені,
Розтікається горлом і вібрує в твоєму голосі.
Там кобольди малюють чарівні лінії,
 Відцвітають весняні дерева, і білі пелюстки
Течуть каналізацією синьої крові…
 Тоді вона їм не вірила, і чомусь просила замовкнути,
Плакала, ховала очі, і скляні гребені падали з рук янголів,
Розбивалися на дрібні шматочки.
І вона казала їм: де ж ви все те побачили?
Може, в своїх книгах, які заросли павутиною?
Ще трохи, і я вже Ніхто. Дивіться – мене насправді немає.

Одна мить, і її обличчя зникало, ніби граючись з ними в хованки.
Замість нього – плаский огидний зруб, воскова заготовка.
Пальці починали кришитись, нігті – тріскатись і відпадати.
Янголи злякано перезирались, а тоді кидались до неї,
Огортали її широкими крилами, охоплювали руками,
Тримали так міцно, що їх кучері лоскотали її ключиці.
Шепотіли, дихали, заклинали, заліковували.
Тривожили саламандр і демонів.
Зцілювали.