04. 2014

Вони дочекались весни,
Записали всі свої сни,
Перепливли океан,
Залишили по собі туман,
І зграї повітряних куль.
Перехитрили патруль,
Залишилися без меж,
Тепер ти вже не заснеш.

Закінчився кофеїн,
Не дочекатися змін,
Тепер лише ти – твоя ти.
Ця стежка – вниз, до води,
Весна розмиває сліди.
Весна розмиває страх,
І сонце їй на щоках,
На повіках, вустах,
Випалює кров і біль,
Вітер стирає тінь.
Залишається штиль.

Розливається чай,
Будь ласка, не засинай.
Давай трохи далі, давай
Розпалюй більший вогонь,
В сутінках між долонь.
Все, що нам продадуть,
Мінеральну воду і ртуть,
Що потрапить до рук,
Через Південний Буг,
На ньому ростуть міста,
Дорахую до ста,
Така твоя втома проста…

Мушлі і камінці,
Подряпини на лиці,
Папірці-олівці,
Вуличні ліхтарі,
Біле пір’я вгорі,
Біле пір’я на ній,
В небі пінний прибій,
Deep purple пасма її,
Палають очі мої,
Знову плутаю дні,
І змішуються в мені
Через річку мости,
Люди, що хочуть піти,
І ті, що давно пішли,
Від кого по черзі втекли,
І всі, хто казав: іди.
Звуки чужої ходи.

Червоне щось на руці…
Ви всі – тимчасові гравці,
Зап’ястя і кучері ці
Кожен, зрештою, йде,
Повертаючись наприкінці.