Я помру під подушкою,
Заховавшись від світла
Шерсть моя волога і збовтана,
Ці дикі рослини заповзають в наші вікна,
Обплітають віконні рами,
Ми жахливо втрачаємо колір,
Можемо і не помітити,
Колективне наше підсвідоме
Пульсує крізь лінії електропередач,
І дівчата поспішають
Фарбувати нігті яскравим лаком.
Ти тижнями не розчісуєшся.
Холодний і непотрібний хрестик
На гарячій-гарячій шкірі.
Тонкий срібний ланцюжок,
Тонкі і тендітні пальці,
Ти ніколи, ніколи не знатимеш,
За якими птахами і планетами рухатись.
Вказівники ніхто не поставить
На перехрестях наших маршрутів,
На вказівники перетворюються ті,
Хто не зміг зробити вибір
І назавжди залишився
На роздоріжжі.
Жовтень 2013-го. 2
© Copyright: Кристина Шакула, 2018
Свидетельство о публикации №118112506297
Свидетельство о публикации №118112506297
Рецензии