Жовтень 2013-го. 1

Я раптово усвідомив, що загубив себе давно,
Ще тієї червоної ночі,
Коли лежав на листі під німими деревами,
Не відчуваючи простору, не знаючи, де небо, а де земля,
І чекав, коли нарешті зможу виблювати клубки шерсті,
Які забили мені стравохід і перекрили дихання,
Виблювати разом з темними згустками
своєї оскверненої, потромбованої крові.

Я ще й досі лежу там, під тими деревами,
Я сам себе забув у тій холодній темряві,
Наповненій болем і їжаками.
А мій невагомий фіолетовий дух
Тиняється тепер самотньо
По містах цієї країни,
Які осідають на зиму,
Пакуються і кутаються,
 огортаючись пледами  і жовтим листям.
Мій дух бродить по холодних вулицях
І оманливо теплих кімнатах,
Зомліваючи раптово на кожному пішохідному переході.

В це місто варто було повернутись хоча  б для того,
Щоб читати написи на стінах,
Яких побільшало за моєї відсутності.

Осінь холодними кігтями розкриває шви на моєму черепі.
Осінь заповзає мені під ковдру,
 тримає мене за праву руку,
звужує мої судини,
ставить мені класичну музику,
псує електропроводку в стінах мого будинку