Проступає холодний піт.
Я – синтетичний кіт,
Волохатий у мене живіт
Кольорові очі і ніс,
Посміхаюся з-за куліс.
Поїдаю кімнатний пил,
В синтепоні ховаю тротил,
Задивляюсь в прозору ніч,
Пам’ятаю кожне з облич,
Своїх і чужих облич.
Навесні мене, кицю, поклич.
Бо шкіра людських передпліч
Така заспокійлива річ…
Навесні… Навесні поклич.
Може, я віднайду в собі Рух,
Від хвоста і до кінчиків вух
Перетворюсь на звук,
Прослизну між оголених рук
Перейду зі стрибка на крок,
Бо у темряві, між гілок,
Ксилофоном з людських кісток
Мені грає котячий бог.
І один співає за двох.
Синтетичний К т. 09. 2013
© Copyright: Кристина Шакула, 2018
Свидетельство о публикации №118112506272
Свидетельство о публикации №118112506272
Рецензии
Чудова поезія! Наче пісня, справжня пісня муркотливої істоти! І не важливо, з якого матеріалу котик - все рівно він зв'язаний енергетикою зі своїм господарем!.. Як автор - з Богом!..
Светлана Шакула 22.04.2019 22:15 • Заявить о нарушении
Светлана Шакула 22.04.2019 22:15 • Заявить о нарушении