Ховайся-17

Ніч нашіптує звивисті страхи,
Зі спини по самотнім стежкам,
І жене перехожих до хати,
Що й фортеця, й омріяний храм.

Утікаю поспішно - додому,
Бо куди ще тікати вночі,
Якщо ніч оточила утомою -
І збиває із ніг, кленучи.

Утікаю до рідних, до світла,
До зімятого в жужму тепла,
Та кого я обманюю - сліпо,
Натикаючись в тьмі на бедлам.

Може, я перепутала двері,
Й помилися оселею раптом,
Але чую - як пахне вечеря -
Ненажерливим ароматом.

Як зі страхом зривається мати -
Ну кого це вночі принесло,
Ніч говорить в очах її клято -
Й пада тінню, яку рознесло.

Хтось чужий визирає із чорних,
Каламутних і тьмяних зіниць,
Ними ніч вигляда з коридору,
Помічаючи сходу дрібниці.

У кімнатах - натягнуті струни,
Що на нервах зриваються в крик.
І рятуючи сни від застуди,
Заплітають словами язик.

А куди мені ще повертатись,
Як не в логово ночі - у дім,
Там мене, як завжди, будуть ждати
Рідні люди, неначе чужі...