Заховавшись під вовняну ковдру,
Ти шукаєш щораз порятунку,
Наче хтось завдає тобі шкоди,
І краде уночі твою думку...
Але сховок, повір, ненадійний,
Перед сном щось пірнає у ліжко,
Й вимагає обіймів настійно,
У замін обіцяючи ніжність.
Щось тривожить - і просить цілунків,
Бо не звик засинать одиноко,
Простягає невидимі руки -
У вечірній вриваючись спокій.
Заголубить й заніжить, як кішка,
Тільки годі пручатися ласці,
Знає він, як любов свою втішить,
І як стати чудовим коханцем.
Та чомусь кожен доторк - у тебе
Викликає нервове здригання.
Тілом йде, наче хвилями, трепет,
Просиш все припинити негайно.
Опиратися вигадці марно, -
Добре, що не тягає за коси,
Та кохання не жде віртуальне,
І нікого взаємно не просить.
Заховатись під вовняну ковдру -
І удати, - що все це реально, -
Та від сліз лише подушка мокра -
І нікого, крім тебе, у спальні.
Ховайся-16
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118112006638
Свидетельство о публикации №118112006638
Рецензии