Десь на екваторi осенi

Десь на екваторі осені,
На ледь вловимій межі
Кольору купоросу
Небо сягнуло душі –

Протекло просто в пробоїну
Мушлі затерплого „я”,
Де спало лихо не скоєне –
Синьо-срібляста змія...

Приспані смуток і відчай,
Тривожні передчуття...
Чи я люблю це обличчя
Більше, ніж власне життя?

Чи ці горіхові очі
Втоплять в розпуці мене?
А як знов бачить не схоче,
Коли ця мить промайне?

І всі страхи і тривоги –
В синяві цій ясній.
І всі шляхи й дороги
Тануть в блакиті цій...

Кольору купоросу
Небо втопило мене:
Це – наша остання осінь
І скоро вона мине.

07.10.18


Рецензии
дуже чуттєво...

Чаклунка   10.02.2019 20:16     Заявить о нарушении