Я один, а що потрібно
Від самотнього снування,
Ані золото, ні срібло,
Вже не ваблять сподівання.
Вже б сховатися від світу
У незатишній норі -
Бо від нього ні привіту,
Ні прощай - самотині.
Але сонце блисне злотом,
Місяць сріблом вночі манить,
І яскравий промінь гроту
Віддають, немов останній.
Зайчик сонячний на стінах,
Радує наївний погляд,
Начебто хтось зве постійно,
Начебто дарує спогад.
Лиш повіриш й вийдеш зовні,
Як вривається реальність
Срібно-золотавим дзвоном -
Та оглушує обманом.
Скільки вірив, та даремно,
І в сто перший раз повірю,
Бо змиритись важко, певно,
Що нікому не потрібний.
Ховайся-7
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118111806072
Свидетельство о публикации №118111806072
Рецензии