Затишно. Тріщать дрівцята.
Дрімота накрила дім.
На годиннику двадцята.
В ліжку янгол Серафим.
Він нездужає сьогодні,-
і повік не підведе.
Пальці рук бліді холодні,
в голові набат гуде.
Крила заховав за спину,
важко дихає в ві сні...
золоту мою дитину
він нагадує мені...
Не чекала гостя цього,-
хто літа в таку сльоту?
Ніс для мене вість від Бога
та посіяв на мосту,
а коли постукав в двері,
й слова мовити не міг,-
крила - клоччя із паперу,
мокрий з голови до ніг.
Відпоїла теплим чаєм
із малиновим желе,
хай тепер відпочиває
гарне янголя мале.
Я ті Божі вісті знаю,-
слати їх мені не тре:
десятину Бог до Раю
найдорожчим забере.
Серафим
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118111805843
Свидетельство о публикации №118111805843
Рецензии