Кохання восени

 

Кохання восени, як те повільне танго…
Сплетіння тіл і душ, і втеча, і погоня.
Кохання восени!
В нім лебединий крик, біг дикого мустанга,
Багряний листопад і сивина на скронях.
Кохання восени!

ПРИСПІВ:
Восени, восени кохання восени!
Восени, восени кохання восени!
Восени, восени кохання восени!
Восени, восени кохання восени!

Кохання восени, як те казкове диво…
Його не розбереш. Воно хоч круть, хоч верть.
Кохання восени!
Коли на кон кладеш останню копійчину,
А в голові думки несуться шкереберть.
Кохання восени!
ПРИСПІВ.

Кохання восени, перемагає розум…
Це, як серед зими троянда розквітає.
Кохання восени!
І хочеться тоді світ обійняти разом,
Піднятись вище гір, як той орел злітає!
Кохання восени!
ПРИСПІВ.

Кохання восени – це подарунок долі,
Кохання восени, як Божа благодать -
Кохання восени!
Кохання восени – всі почуття на волі
Кохання восени – і знов серця горять.
Кохання восени!
ПРИСПІВ.
 
  ***
Літо швидко дні свої відміряло,
Набирає силу листопад,
Осінь сукню барвисту приміряла,
Як їй дуже личить цей наряд.
Усміхнулась в озерце дзеркальне,
Покружляла у танку мрійливо.
Хто сказав про осінь «опечалена»,
Полюбуйтеся - яка красива.
Хмари-птахи понеслись у вирій,
Дощик освіживши зник за обрій,
Загадай собі бажання щире,
Все побачиш буде дуже добре.
І самотність не поранить лихом,
Душу - цей зігріє листопад,
І на зло всім страхам і  пророцтвам,
Потихеньку все піде  на лад!
Заховає листя з позолотою,
Від вітрів, що втрати нам несуть,
Та у відчаю серця закохані,
Для надії двері не замкнуть.
І не марні будуть всі чекання,
Не довго нам чекати до весни,
Боком обійдуть переживання
І прийдуть чудові мрії в сни.
А якщо загляне сум не гадано,
Нехай дощем омиється душа.
Хто сказав про осінь «опечалена»
Подивися, що це за краса!!!
 
   ***
Повз береги твоїх очей,
Я поглядом лиш пропливу,
Розтану враз серед людей,
Як те видіння наяву.
А в глибині очей коханих,
Блиск захід сонця над водою.
А в тім, що сталося між нами -
Є  посмішка  твоя виною.
На кінчиках чудових вій,
Веселкою заграють мрії
І ти згадаєш погляд мій,
З надією і я в це вірю.
Ця мить пропасти не повинна,
Століття погляд протинає.
Мабуть у тім наша провина,
Що вечір цей, щось вірно знає.

***
Бажаю Вам добра в цей день,
День золотого листопаду,
Коли багряна  листя тінь,
Пустує на решітках саду.
Чарує все осінньою порою,
Життя дарує нам сюрпризи,
То манить нас своєю грою,
А то засмучують капризи.
Але життя – чудове все одно,
Як пісня солов’я, як небо, квіти.
І віриться, що нам іще дано,
Кохати, мріяти і помилки робити.

   ***
Кохаю…Цілую… Обіймаю… -
Ти  ж можеш мені збрехати,
Бо я  уже дійшов до краю,
За ним -  лише горе, утрати…
Від цих осінніх днів мене спаси.
Я ж спас тебе від літньої нудьги?
Усі мої страждання припини,
Що я тобі потрібний, обмани.
Ну обмани, омани я чекаю!
Оманливим завжди було кохання.
Як не кохання, пристрасті – благаю,
Задовольни жагу мого бажання,
Дай скуштувати дурману кохання.
Як страус голову я у пісок сховаю.
Не пристрасті, то хоч пришли вітання,
Прийму це, як чарівне лікування.
Кохання й пристрасті нема ні краплі?
То дай мені хоч трохи жалю,
А там побачимо, що буде далі.
Всіх сумнівів своїх я вирву жало!
Любов не має ні шкали і міри.
Мені зробити тільки крок до краю…
Кохана, обмани і я тобі повірю…
Кохаю… Цілую… Обіймаю…

   ***
 
Ви знаєте, я мабуть Вас придумав,
Якось вночі на свічку дивлячись…
Таких очей в житті я ще не здибав…
Дивлюсь у них я мовчки сміючись…
Вони теплом іскряться і надією
І так, що йде аж кругом голова…
Для Вас, Чаклунка, з ніжністю і мрією,
Знов підбираю рими і слова…
Навіщо Ви, мене собі придумали?
Чому? Коли уміли ворожити,
Холодним вітром на свічу не дунули
І як тепер я маю дальше жити?
Без ніжних вуст з чарівною усмішкою?
Без довгих вій і сяючих очей?
А може все назвати це помилкою,
Чи витівкою зоряних ночей?
І що ж оця така чарівна зустріч,
Собою передбачити хотіла?
Я вірю, що настане дивний вечір…
Свіча кохання вже благословила:
Сплетіння рук, легке торкання вуст,
Та блискавка між нашими серцями…
Сльозинка щастя, як гарячий віск…
І в епіцентрі Всесвіту…ми з Вами!
 




 
  ***
Букет осінніх квітів на роялі,
В ніжнім танці з полум’ям  свічі…
Я Вам зіграю  музику печалі,
Як тихо  плаче осінь ідучи.
Хочу я у  вечір цей холодний,
Непривітне серце розтопити.
Шкода - догоряє день короткий…
Ви байдужі? Ні, не може бути ...
Музикою хочу перевірити,
Пристрасть в Вас, чи розум – головне?
І дозвольте зараз не повірити,
В те, що Ви не любите мене!

***
Я буду чекати довго, як захочеш!
Як мені доля моя повелить...
Як чекають закохані початку ночі,
Як літо чекає дощу, а сонце зеніт...
Як птахи чекають весну, щоб вернутись...
Як грішний янгол чекає, щоб літати.
Я так хочу до тебе вустами торкнутись.
Знай!  Чекаю! Я навчився чекати...
І хай ти далеко - серця наші поряд!
Вони співають:  «Кохаю! Не забуду!»
Серед інших тебе знайде мій погляд!
Ти приходь люба. Я чекати буду!



   ***
Ви жінці не кажіть про те, що було!
Не обіцяйте їй, що буде після...
Живіть для неї і творіть добро,
І про кохання їй співайте пісню.
Мене розбудять твої руки ніжні,
Якогось мабуть дня,  якогось року...
Не буде більше слів, вони тут лишні
І ми з тобою віддаємось пороку.
Не треба нам відвертості стидатись,
Тобі відкрию те, що приховав.
З тобою хочу з ніжністю кохатись...
Вустами сонними до вуст твоїх припав…
Не буду більше у самотності ховатись,
Тобі тепло душі своєї  віддаю.
І почуттям не треба опиратись,
Від жару рук твоїх займусь я і згорю.
Мене розбудять твої обійми ніжні,
Якогось дня надіюсь я на вдачу
І  всі слова на світі будуть лишні.
В очах твоїх я відповідь побачу.
***
Від відчуттів, до розуміння.
В кохані шлях не всяк пройде,
Я не шукаю суть кохання,
Важливо те, що воно є!

   ***
Я серцем відчуваю настрій твій.
Я відчуваю кожен крок і подих.
Можливо я для тебе тільки мить,
Коротка мить дарована від Бога.
Не відчував я твого тіла аромат,
Ніколи не торкався твоїх рук,
Та пам’ять вже не повернеш назад,
Я буду скрізь з тобою любий друг.
Ти мимо мене пройдеш - не впізнаєш,
Забудеш вигляд мій, лице і очі,
Та своє серце ніяк ти не обманеш.
Я буду снитися тобі щоночі.
Твоїм нескінченним видінням стану,
Яке покохати ти не змогла.
Нехай я для тебе миттєвістю буду,
Але ця миттєвість від Бога дана.
***
Три речі назад не вернути:
Можливість, слово і час…
Три речі не можна втрачати:
Спокій, надію і честь…
Три речі в житті дорогі:
Віра, дружба й кохання…
Три речі в житті не надійні:
Влада, достаток, везіння…
Три речі нас характеризують:
Труд, досягнення і чесність…
Три речі людину руйнують:
Гординя, вино і злість…
Це треба завжди пам’ятати,
Та в серці мати надію -
Ще буде душа співати
І сповняться наші мрії.
 ***
Я в імені твоїм засну
І постараюсь не проснутись.
Забудусь, згину, потону,
Щоб у реальність не вернутись.
Загублюся в твоїх очах,
Таких красивих і глибоких,
У мріях, думах, віщих снах
Блукати буду цілі роки.
В твої думки я увійду,
Себе знайти там постараюсь,
А не знайду, тоді прокинусь.
Ні,  не знайшов... Я прокидаюсь.
***
Ти знаєш, що є слово чекати?
Коли, як грім мовчання телефону!
Я не став тебе більше тримати,
У кохання є свої закони.
Ти також знаєш, що є слово біль?
Коли смертельного удару не хватає
І хоч ти не погано граєш роль,
Та це ніякого вже значення не має.
Ти знаєш, що є слово пристрасть?
Коли не в силах себе стримати.
Я був готовий на самий низ упасти,
А ось  тепер ніяк не можу встати.
Ти знаєш, що є слово страх?
Боявся втратити тебе. І що ж?
Ти снігом танула у мене на вустах.
Як цінував тебе я! Милий Бог!
Закінчується пристрасть, біль і страх.
Ти не кохала. Відпустив! Зітхнув!
Пішла красиво на моїх очах.
Тільки тебе, повіриш не забув.
 

***
Вона зізналась: «Я тебе кохаю!»
А він подумав, що вона сміється…
Сивому грудню віддати свій травень...?
І він сказав: «Це тобі здається!»
Життя їх розділяло - не роки,
Він - дуб старий,  вона - лоза, що гнеться.
Він говорив: «Яка ще юна ти!»
Вона сміялась: «Це тобі здається».
Та лиш в розлуці це дійшло до них,
Бог їм хотів кохання дарувати.
І зникло все – залишилась лиш мить,
Коли він сів хвилюючись навпроти.
Коли слова, яким немає рівних,
Означили і радість, пристрасть, муку.
В запасі було стільки днів чарівних,
З лихвою їх хватило на розлуку.
 
  ***
Звідки в тобі стільки ніжності?
Стільки ласки, як у слові кохання?
Почуття твої – хвилі безмежності,
Ніжне море спокус, сподівання.
Омиває до самого денця
Тобою давно хворої душі,
Звідки в тобі стільки сонця,
Стільки теплого світла скажи?
Подих вітру – твій ніжний говір,
В кожнім слові чиста відвертість,
Як і де зібралися в тобі:
Красота, чарівність і ніжність?
Для кохання – ти Зірка Полярна,
Що смієшся, я згнітив тебе?
Ти така не зрівняна і гарна.
Усміхнулась, цілуєш мене.
Звідки в тобі стільки ніжності..?
    ***
Я чую музику, коли ідуть дощі
І рве шматками небо гуркіт грому,
І теплим відчуттям в душі,
Вона, напевно, кожному знайома.
Я чую музику, коли метуть сніги
І стукають вітри в будинок зовні...
Вона до мене лине крізь віки,
Мене зігріє в дні зими - холодні.
Я чую музику, коли цвіте калина
І клином журавлі летять по небу...
Вона малює світлих мрій картини,
Неначе знає в тім мою потребу.
Я чую музику, що кожен раз,
Звучить без всякої відомої причини,
Немов би чарівний дороговказ,
Указує мені нові вершини.
***
Ти Світ, в якому я хочу зостатись
І ніколи не покинути його!
Щоб завжди тобою любуватись
І бути частинкою щастя твого!
Ти ніч, де я заснути намагаючись,
Занурююся в мрії з головою!
Ти, місячне світло, в якому купаючись,
Я іноді  втрачаю контроль  над собою!
Ти сон, що свідомість мою  хвилює,
Наповнюєш дикою  пристрастю ночі!
Ти -  любовне побачення ніжне моє,
Яке я  завжди повторю охоче..

  ЗА ТВОЄ КОХАННЯ
Ми зустрілися з тобою випадково,
Та запали мені в душу твої очі
І я мрію, що зустріну тебе знову
Тебе бачу у вісні тепер що ночі.
ПРИСПІВ:
За кохання, я твоє,
За очей чарівне сяйво,
Все віддам, що в мене є
Бо воно без тебе зайве.
Цілий Світ в твоїх очах,
Я побачив і щасливий
І постійно по ночах
Мрію я про тебе мила.

Ну а серце не дає мені покою,
Я не знаю, що тепер мені робити,
Якщо більше не побачуся з тобою,
То не знаю, як мені на світі жити.
ПРИСПІВ.

 ІСТОРІЯ КОХАННЯ
Хоч зі мною по життю ти не ідеш,
Але в серці у моєму ще живеш
І тебе  я пам’ятаю,
Бо давно тебе кохаю
Та надією живу.
ПРИСПІВ:
Я тебе кохаю наче в перший раз,
Хочу щастя для обох  я для нас.
Тільки лиш коли захочеш  ти сама
Знов до нас прийде весна!

Щиро вірю, що прийде щасливий час,
Доля радісно всміхнеться знов для нас
І зустрінемось з тобою,
Та щасливими обоє,
Станемо з тобою враз.
ПРИСПІВ.
 
   ***
Її в шубу загорніть -
Цю жінку переді мною!
Червоним бантом обв’яжіть!
Забираю її з собою!
Принесу я цей  пакунок,
Бант розв'яжу обережно,
Вручу собі, як подарунок,
І буду радіти безмежно!
Щиро я  милуватися буду
На красу, яку не змити,
На її чистоту і губи,
І на погляд її відкритий.
Потім я на коліна стану,
Біля найкрасивіших ніг,
І спитаю свою бажану,
Щоб для неї зробити міг?
Загорніть її у шубу –
Цю жінку переді мною!
Цю красу я кохати буду!
Забираю її з собою!

 

 Я КОХАЮ
Як що ти запитаєш, чи кохаю,
По-справжньому тебе і на завжди?
У відповідь почуєш: «Я лиш знаю,
Такої більше в Світі не знайти!»
ПРИСПІВ:
З кожним днем тебе,
Все  сильніше кохаю я!
Кожен день і ніч,
Про побачення мрію я!
Кожен погляд твій
Я в душі своїй бережу
І не можу ніяк  я забути тебе,
Бо тобою тепер живу.
І не можу ніяк я забути тебе,
Лиш тобою тепер живу!

Коли  запитуєш навіщо ти мені,
То ти тоді у відповідь почуєш:
«Без тебе пропадають марно дні,
Без тебе – не живеш, а лиш існуєш».
ПРИСПІВ.
Як що захочеш знати мою мрію,
То ти тоді у відповідь узнаєш,
В моїй душі давно живе надія,
Що ти мене теж сильно покохаєш.
ПРИСПІВ.
 
  Я ТОБОЮ ХОЧУ ЖИТИ
А  я тебе нікому не віддам,
В своєму серці добре заховаю,
Від всіх негод  спасати буду сам,
Щоб затишно було тобі подбаю.
ПРИСПІВ:
А я тобою просто хочу жити,
Милуючись чарівною красою.
Яке це щастя – жити і любити
І знати, що коханий я тобою.
Для тебе хочу стати Богом Ра,
И золотим промінням обіймати,
Щоб ти зігрілась від мого тепла
І щоб душі хотілося співати.
ПРИСПІВ.
Лише тобою дихати я хочу,
Які у тебе ніжні аромати…
Зірки вплітати в коси серед ночі,
Цілунками усю тебе вкривати.
ПРИСПІВ


    ***
В різнобій сердечні стуки,
Кожний має свій маяк,
Єднають діти  та онуки,
Та сухе слово «сім’я».
Так, картина не весела,
Нема виходів простих
І живуть в містах і селах,
Тисячі сімей таких.
Та не скаржуся на долю,
Вірю я, що в світі є,
Поряд десь і теж в неволі,
Половинка моя живе!
***
Життя потихеньку збавляє хід
І на роздуми дає нам час.
Можна плисти, а я шукаю брід,
Вік мудрості навчає нас.
Усміхнусь там, де раніше в бій,
Погляд в небо – на відповідь надія.
Цей вибір – не легкий мій,
Та усміхаюсь своїм я мріям.
У квітів врешті побачив очі –
Раніше просто зривав в гербарій
І навіть злива страшна серед ночі,
У мене до неї претензій не має.
Я кожну ціную прожиту мить!
І точно знаю чого я хочу.
А там де раніше – істерика, крик,
Тепер усміхаюся й просто помовчу.
 

  ПІСНЯ НОЧІ
В обіймах ночі клопіт побутовий –
Забувся тихим і солодким сном,
І весь - цей світ смугасто-кольоровий.
Тривоги дня лишились за вікном.
В саду лиш чути скрип старої хвіртки –
Вона співає з вітром до зорі.
Не наче пасма золотої нитки,
Прогнавши  сон - проміннять ліхтарі.
Приспів:
А скрипка вітру плакала надривно,
Із хвірткою співала про любов
«Люблю тебе» - лунало безупинно
І слухав я цю пісню знов і знов.

Розтанув гомін в місячному світлі.
І я від ніжних марень, як у казці!
А ніч  шанує свято - щастя миті,
Кружляю я  серед зірок у танці.
І весь - цей світ смугасто-кольоровий.
Тривоги дня лишились за вікном.
В обіймах ночі клопіт побутовий,
Забувся тихим і солодким сном.
Приспів.

 НІЧ КОХАННЯ
За одну ніч з любов’ю,
Віддам я півцарства спокою,
Поміняю на ночі без сну,
Я безмірні скарби.
На світанні, кохана,
Нас сонце розбудить з тобою,
Чистим золотом змиє минулі гріхи.
Приспів:
А ночі кохання короткі, як мить,
Я кожну ніч наче вперше кохаю,
А за вікном вже світанок горить,
Наше кохання з небес освящає.

Ти коханою будеш  завжди,
Хай проходять літа за літами.
Ти казковий мій сон, ти видіння моє.
Не знайти більш такої краси,
Її марно шукати віками.
А в очах твоїх зорі світло ховають своє.
Приспів.
Скільки бути щасливим мені?
Я не знаю, не знаю.
Ти з’явилась негадано,
Й зникнути можеш ураз,
Але, поки ми разом одні,
Я серцем своїм відчуваю,
Що цю мить Богом надано тільки для нас.
Приспів.
 

ТРОЯНДИ НА СНІГУ
Чому так рано цього року випав сніг?
Ще навіть птахи у вирій не зібрались,
А ті троянди, що для тебе я беріг,
В снігу холодному на вулиці остались.
Приспів:
Цвітуть троянди на снігу,
Цвітуть троянди на снігу,
Неначе полум’я горять червоні квіти.
Не згубить їх холодний сніг,
Бо в них чарівність губ твоїх
І я цілую пелюстки, щоб їх зігріти.

Я квіти ці до серця пригорну,
Та принесу тобі кохана на світанні,
Лише тебе єдину я люблю,
І це моє освідчення в коханні.
Приспів.
Моє кохання, як троянди на снігу,
Не хоче в’янути, а все сильніш палає,
Я через роки його вірно пронесу,
Ніяка сила його в світі не здолає.
Приспів.

 

***
Насолоджуйтесь миттю, дрібницею кожною люди,
Кожним подихом, поглядом, співом пташок за вікном.
Кожну краплю дощу, вважайте дарунком природи,
І сонцю всім серцем радійте, що гріє теплом.
Насолоджуйтесь святістю самих відвертих признань,
Бо свята простота безпорадна була всі віки!
Насолоджуйтесь радістю зустрічей, сумом чекань,
Не шкодуйте бажань, коли падають з неба зірки.
Порадійте холодному снігу і теплу поцілунку,
І весняній грозі, і струмку, що біжить в далину.
Насолоджуйтесь миттю кохання, як Бога дарунком,
Наче вперше й останнє живете на світі цьому.
Насолоджуйтесь люди, дрібницею кожної миті,
Кожен день, кожну ніч, кожен раз, як ідете до дому.
Насолоджуйтесь тим, що живете для когось у Світі,
А без цього життя та і смерть не потрібні нікому.




***
Останнім поглядом  я на минуле гляну
І знаю,  не повернуся  туди.
Не можна мати щастя половину,
Пів-щастя  - означає пів - біди.
І я не хочу половину сонця
І неба половину я не йму!
На половині пісня обірветься,
Кохання половину не прийму!
На половину разом – це розлука,
На половину вірність – підлість є!
На половину радість – наче мука!
Все, що на половину не моє!
***
Мені б зірватись у щастя –з розмаху,
Щоб іскри з очей і небо в стразах,
А потім нехай хоч сума, хоч плаха
Тільки б усе сьогодні й відразу.
По частках, по миттях, по крихтах не хочу.
Чи пан, чи пропав! Ва-банк я граю!
Хтось скаже: «Блаженний!Багато хочеш!»
Їм скажу: «А як же! Іду по краю!»
На себе надіюсь – не на милість Божу,
Отримав сповна батога і здоби,
Я іду за щастям відкинувши лонжу,
Щоб встигнути до сонця заходу.
Я хочу змінитись, та собою лишитись
І яким би не був долі орнамент.
Я хочу з розмаху у щастя зірватись.
Хто осудить мене? Я сам дам камінь.
 
   ***
Щастя у роздріб не продається
І гуртом здоров’я не купити,
Молодість назад не повернеться,
Двічі в одну річку не вступити.
І кохання не усім дається,
Щоби з ним пройти через роки,
Справжнім другом тільки той зоветься,
Хто поміг тобі серед біди.
На все своя ціна – життя не нове,
А для того, щоб достаток мати,
Радості земні і все, і знову,
Треба нам навчитись віддавати:
Усім людям усміхайтесь щиро,
Даруйте рідним ніжність і тепло
Свої помилки признавайте сміло,
Суворо не судіть, не сійте зло.
Свій дім не заставляйте зайвим,
І не ховайте серце від страждання,
В бою за істину ставайте нездоланним,
Та запаліть в душі вогонь кохання.
Лише тоді прийде до тебе щастя,
І відійдуть недуги, біль пройде,
Та відступить горе і напасті,
А любов від недругів спасе!

***
Летять  літа, як та вода скрізь пальці.
Не хочеться старіти Боже, зглянься.
Мудріші ми з літами маймо стати.
Мудрість прийшла - літа не догнати.
І дорогим стає нам  те, що було,
Коли воно в минуле, промайнуло.
Здається з часом, все не так, не те,
Було ясніше небо й сонце золоте.
Зірки у небі веселіше сяють
І наші спогади собою прикрашають!
Цінуйте кожен день, який він є.
І хай не плаче гірко чисте небо.
Ну а життя воно таке собі, як зебра.
За холодом приходить знов жара.
Прийде знов радість, відійде тривога,
А за поразкою знов буде перемога!
Любіть же кожен день не поспішайте,
В душі хвилину кожну зберігайте!
   

***
Роки летять над нами ураганом,
Дорослі діти, мудріші ми ніж були,
З надією в майбутнє наші плани,
Але чомусь так хочеться в минуле.
Перегорнути знов листи альбомні
І знявши мудрості суцільне покривало,
Веселі, молоді знайти фізіономії.
Щоб у душі знов веселіше стало.
І хочемо серця ми запалити знову.
Прожити  ще раз  молодість свою.
Та зупинивши час буття земного,
Себе піймати у безодні на краю.
Не думати про смерть, про вік забути,
Себе у дітях,побачити мріємо,
Хай дуже просто можна нас образити,
Але ми легко пробачити вміємо.
Як хочеться на мить призупинитися,
Та в голові думкам надати  волю,
Когось згадати, а з кимось розлучитися...
І знову віддатись на свавілля долі.
 

   ***
У мене для тебе багато тепла
Я зовсім його не шкодую.
Підійду, спитаю: «Як справа твоя?»
І руки твої подихом зігрію…
У мене для тебе є двоє крил:
Листопад – золотою парчею…
Хмари пухнасті і неба синь,
Схід сонця, загоряється свічею…
У мене для тебе дуже ніжний мотив,
У пів-мороці тихий шепіт.
Із срібного кубка вино пригубив,
За рядками рядок на папері…
У мене для тебе розсипи рос,
Посіяні зорепадом ночі…
У мене все не жарт, а всерйоз.
Жаль, не знаю… чи ти цього хочеш?
***
Давайте всім друзям бажати удачі,
Для ближнього радість тримати  в душі,
Давайте життя своє бачить  інакше
І щастям поділимось на куражі.
Давайте з любов'ю підкреслимо плюси,
Що є, поза сумнівом, в кожному з нас,
І друга врятуємо ми від конфузу,
Як що він  заплутався в справах підчас.
Посіємо разом добро і підтримку,
В житті їх, нам сильно не дістає,
Поділимось щастям своїм без затримки,
І щастя в серця наші знову прийде!

   ***
Прошу вас, люди - бережіть життя
І навіть кожну мить його цінуйте!
Воно тендітне, як осіннє листя,
Зірветься враз і не врятуєте.
Прошу вас, люди - бережіть і день,
Тому, що день  останнім може стати!
Залиште марність та здолайте лінь,
Попробуйте щасливо день прожити.
Прошу вас, люди – зберігайте мир,
В серцях своїх, і помислах, і діях.
Пробачте всім, хто щось не так робив,
А може лиш не оправдав надії.
Прошу вас, люди – світло берегти,
В своїй душі, у друзів, що навколо.
Інших шляхів до щастя не знайти,
Як і не вийти з замкнутого кола!
Прошу вас, люди, як просив сам Бог,
Не загубити віру в ваших душах!
В кінці путі всіх пройдених доріг,
Ваш спокій хай вагання не порушить!

***
Усі зразки жіночої краси,
Неначе тіні в сонячному сяйві,
Вони для мене в цьому світі зайві,
З тих пір, коли для мене сяєш ти.
В твоїх очах я бачу щастя шлях,
В них вічність, тихий страх гріхопадіння,
Безцінний скарб і мить чарівного видіння.
Про них забути вже не зможу я ніяк.
 
  ***
Ти тільки глянеш очима сірими,
Може  раптом життя зміниться
І заграє яскравими барвами,
Ти ж зумієш, бо ти - чарівниця.
Ти кохання із серця випусти
І наповни весь світ його силою.
Станеш дуже у світі жадана,
Ти зумієш ти – дуже красива.
В оксамит нічний одінешся,
А на коси прикраси із зірки,
Станеш першою в світі красунею,
Ти  зумієш ти – просто жінка.
Між зірками у всесвіт полинеш,
Всі стихії тобі підкорені.
Створиш нові зірки і галактики
Ти зумієш . Ти просто богиня!
***
 
***
Щастя – це просто…  погляд очей коханих…
Щастя – це просто… осінній сад багряний…
Щастя – це просто… ковточок кави вранці…
Щастя – це просто… кружляти вдвох у танці…
Щастя – це просто… багата, тепла хата…
Щастя – це просто… коли душа крилата!
 
   ***
Кохаю я, нехай штормить на морі,
Нехай цунамі зносить всі мости.
Тебе кохаю в радості і в горі.
Тебе кохаю вірно на завжди.
Тебе кохаю зморений від болю,
В пустелі страху, в зміні почуттів.
Тебе кохаю!  Розумом з тобою,
Тебе я вчусь кохати над усім.
Кохаю і на злеті і в падінні,
І на Олімпі та і в глушині.
Я від кохання в тебе у полоні,
До болю в тілі, також і в душі.
Тебе кохаю! Лиш тебе кохаю!
І хай нестерпно мучить біль сердечний,
Тебе  єдину в світі я кохаю!
На все життя,  на цілий вік прийдешній!

***
Давно відомо - суперечки зайві
Любов і ревнощі - тут суть одна.
Вони і розуму бувають непідвладні,
Любов без ревнощів смішна.
Вони один без одного не можуть,
Як риба, що  не зможе без води,
І кожна душу нам тривожить,
А іноді, доводить до біди.
Та все ж, коли весну відчую,
Як божевільний я стаю:
Люблю тебе я і ревную,
Ревную бо тебе  люблю.


***
Тобі хотілося Музою стати?
Прийми вітання – ти нею стала.
Тепер я хочу вірші писати,
Своїх суперниць ти обігнала:
Ти знаєш, як уберегти,
Все, що в житті удвох цінили,
Не піднімала меч війни,
Хоч рани в серці не зажили.
Два рази в річку не ввійти,
А хто сказав, що ми входили.
Ти розуміла, що шляхи,
Дала нам доля, щоб бродили:
Серед мирської метушні,
Де повторяється погода,
Де кожен вірний сам собі
І вибирається свобода.
Літа летіли, як стріла
І на шляху стріли ти встала,
В житті по колу так ішла,
Чекати ще не перестала.
Навчила мріяти мене,
Та не про всесвіт безкінечний,
Про себе, щоб віддати міг,
Тобі кохання – безсердечна!
 

  ***
 
Хтось скаже: «Вона не красива!»
Хтось мовчки може плечем повести,
А я утоплюсь в очах твоїх сірих,
Чарівних озерах, де дна не знайти.
Не стану у друзів питатися,
С ким була, а с ким не була,
Від тебе я хочу дізнатися,
Чом  пізно до мене прийшла?
Багато жінок є на світі красивих,
Ти  в душу мою запала одна
І я утоплюсь в очах твоїх сірих –
Чудових, коханих озерах без дна.
***
Єдина ти на цьому світі,
Не має кращої, ніж ти.
Як неба синь, як теплий вітер,
Ти  - Королева красоти!
І усмішка твоя, як сонце,
Що виринає поміж хмар,
Немов заглянув у віконце,
Омріяний небесний дар.
А голос твій бентежить серце,
Неначе пісня солов’я.
Твоя рука відкрила дверці,
Де схована душа моя.
Єдина ти у цьому світі
Не має кращої, ніж ти.
Одну тебе хочу кохати!
Ти – Королева красоти.
***
Не чаклунка, не ранішня зірка
І з богинями ти не в рідні,
А земна, найчарівніша жінка,
Що в житті раптом стрілась мені.
Був зірками не раз причарований,
Плив у снах я у дивні світи,
Та не створено поки, не створено,
Дива кращого в світі ніж ти!
***
Уже я думав, що пройшло життя,
Та не для мене соловей співає
І що не буде більше вороття,
Тих днів, коли душа кохає.
А ти, як Бог, в мене життя вдихнула
І заспівало серденько моє.
Та розлюбилось, що раніше було
І полюбилось те, що зараз є.


 
  ***
Ти  мала бути літнім небом чистим,
Квіткою з чарівною красою,
Ластівкою, полем колосистим,
Джерелом з прозорою водою.
Ким завгодно, хіба справ замало.
Я для тебе будь-яку знайду.
То навіщо жінкою ти стала,
На мою щасливу, на біду?

 
***
Лабіринти шляхів, перехрестя доріг –
Варіанти заплутаних ліній.
Не ті двері відкрив, заступив за поріг
І потрапив в цей світ синій-синій.
Приспів:
Очі ці не земні – і не Бог і не біс,
Я таких ще не бачив у світі.
Очі – неба блакить, наче янгол з небес,
Утопили мене в цьому світлі.

І земля із під ніг, і на хвилі пливу,
Розривається серце на часті.
Лиш промовити встиг: «Вона на яву»
І кохання, надія і щастя.
Приспів.
В цих блакитних озерах безмежних тону,
В небо синє, як птаха злітаю.
В бірюзовій воді опускаюсь на дно
І в блакиті небес я розтану.
Приспів.
Лабіринти шляхів, перехрестя доріг,
Варіанти заплутаних ліній...
Як же жити без тебе раніше я міг?
Як я жив без очей твоїх синіх?
Приспів.
 

***
Я не помітив, як вона пішла.
Не вірив, що назад не повернеться.
Та стала непокоїтись душа
Що і без мене добре  їй живеться.
Пусті пляшки зібралися у сумці,
Будинок  став незатишним відразу.
Я часто став прокручувати в думці
Її, недавно сказану ту фразу:
«Я знаєш, дуже так тебе люблю!
Й усі твої проблеми розділяю,
Усю себе тобі я віддаю.
Натомість же – взамін лиш крихти маю.
Я - жінка. Мені хочеться тепла.
І посмішок відвертих, і щасливих.
Щоби тобі потрібна я була,
І знала, що для тебе я важлива.
А ти нічого і не помічаєш,
Як що візьму я і тебе покину,
Я думаю – відразу й не пізнаєш,
Що втратив ти надійну половину.»
І серце переповнила провина,
Я  раптом зрозумів - вона права.
Була зі мною дорога людина,
А я і не помітив, як пішла.
Цінуйте тих, хто поряд є із вами.
Умійте рідних чути й розуміти.
Коли втрачаємо своїх коханих,
То це не можна вже ніяк  змінити.
 
  ***
Якщо запитаєш, чого мені хочеться,
Тобі відповім я охоче, відразу:
Ні кольорів, ні багатств, ні почестей,
Ні, тим більше  неба в стразах.
У мрії моєї невеликий розмах,
Та мотиви цілком можливі.
Одного хочу - щоб в моїх очах.
Відбивалися твої - ЩАСЛИВІ!!!
***
Твої очі – золотий світанок,
В них надія дня, що настає.
Хай розквітне в них чудовий ранок
І любов прийде в життя твоє.
Щоб цей день приніс тобі, кохана,
Лиш одні приємні відчуття,
Щоб душа зігрілася  стражденна,
А негоди - зникли в небуття.
Твої очі - це весни прикмета,
Наче гілка верби на снігу.
Твої очі - подарунок літа
Я в своєму серці бережу.
Коли ти смієшся - світ сміється,
А сумуєш - сонця світло тьмяне.
І мені ніяк не удається
Обійтись без цих очей коханих.
Я від цих очей куди подінусь?
А в душі без них - одне страждання
Й кожен раз коли у них я дивлюсь,
Бачу там життя свого кохання!
 
  ***
Осіння жінка тендітно-красива
Відверто-рішуча, ніжно-спесива.
Вона любить дощ і опаловій вечір,
У шлейф листопаду закутати плечі.
Вона так чарівно пахне туманом,
Продимленим вітром і яблуком п’яним,
Осінні вітри на крилах підносять,
Медово-п’янку - цю Жінку-Осінь!
***
Осінь барвиста містом крокує.
Вітер листом у вальсі кружляє.
А хто сказав, що час лікує -
Кохання справжнього не знає.
Нажаль не можна пам’ять вбити,
Вона одна життя руйнує…
Як важко пам’ятати й жити…
Безглузда фраза - «Час лікує!»
***
Вчиняйте для коханих добрі справи
І не шкодуйте тепла свого серця.
Чим більше дров у вогнище поклали,
Тим більше вам також тепла вернеться.


 
  ***
Я тебе відчуваю на відстані,
Я знаю, що ти зараз хочеш,
Я чую кожну твою відповідь
І бачу, як горять твої очі.
Пустими словами мене не обманеш,
Ти можеш нічого і не казати.
Мене все ближче до себе маниш,
Я цього від тебе не можу сховати!
Твій погляд серце мені стинає,
Полонить глибокою прямотою.
Думки про тебе не залишають.
Ти поряд навіть, коли не зі мною!
***
Так важливо бути необхідним!
І так важливо, про це знати.
Бути коханим, рідним, жаданим
Та самому палко кохати.
Коли чекають тебе у дома,
На серці радість, душа літає,
Життя проходить твоє не дарма,
Коли про тебе хтось пам`ятає.
Тоді і роки зовсім не старять,
І повний щастя кожен час,
То хай горить і не згасає,
Вогонь кохання в душі у нас!


***
Я для тебе пишу вірші,
В рядки кохання заплітаю…
З теплом і ніжністю душі,
Ти читатимеш, я знаю…
І частинку серця свого,
Замість крапки я залишу...
І не хочу я нічого…
Лиш пусти рядки ці в душу.
Знай же ти моя цариця,
Плачу я сміюсь віршами,
А наша доля мандрівниця,
По життю римує нами.
Я для тебе вірші пишу,
Та не прошу нагороди.
Від душі візьми їх прошу,
Тільки будь зі мною поряд.

   ***
А мені б просто… до тебе торкнутися…
І не дихати, завмерши від щастя…
В реальність життя з тобою вернутися,
Берегти тебе від негод і напасті…
А мені б просто чекати що ночі,
І на руках нести від порога,
Побачити знову твої милі очі
І лише за тебе молити Бога.
А мені б просто твій голос чути…
Поряд зі мною – не телефонний
І просто обнявши тебе заснути,
У сон поринувши міцний, бездонний.
А мені б просто… до тебе торкнутися…
 
   ***
Розпусти свої коси, чуєш
Я їх ніжно погладжу рукою,
Тихий подих твій почую,
Світ наповниться спокоєм.
Глянь на мене поглядом ніжним
Я в глибинах очей потону.
Не лякайся, я буду лагідним
Не віддам тебе нікому.
Шовк волосся розтікся по плечах,
Ніжний погляд з під довгих вій.
Відчуваю - в цей дивний вечір,
Ти моя,  я теж тільки твій.
З ніжних вуст твоїх поцілунки,
Я зірву крадькома уранці
І побувши з тобою лиш ніч,
Я навік твоїм стану бранцем.
Те, що трапилося поміж нами,
Лиш з тобою і мною буде.
Обійму я тебе не руками,
Обійму я душею тебе.
Розбудила ніч ласки пристрасні,
Навіть вітер стих на світанні.
Твої коси цілую розпущені.
Б’ється  серце, а в серці кохання.
***
Я буду кохати тебе вічно!
Ні я не клянусь, а відчуваю.
Моє почуття безграничне,
Без рамок, без дна і без краю.
Кохання моє,  наче світло
І навіть самому дивно.
Не думав я, що так зможу
Кохати тебе безупинно!

  ***
Скажи навіщо ми кохаємо до втрат?
До сліз, страждань, до мук і до розлуки?
До тих хвилин, коли грюкіт дверей,
Заб’є уже собою інші звуки.
Скажи навіщо палимо серця,
У полум’ї кохання, що без ласки?
І нишком витерши сльозу з лиця,
Ми біль ховаємо під  маску.
Та не залежно все ж від втрат життєвих,
Чекаємо кохання наче дива,
Коли воно відкриє в серце двері,
Ввійде зненацька в нього, не сміливо.
Ми хочемо з коханням поряд бути,
Щоб жити з ним і разом залишитись.
Кохати й вірити, вірити й кохати,
Але ніколи з ним не розлучитись.

***
Ніхто з нас наперед не знає,
Кого і з ким доля з’єднає:
Хто буде друг, хто ворог буде,
Хто пам’ятає,  хто забуде.
Хто ощасливить, а хто зрадить,
Хто вбереже,  а хто ославить.
Хто не залишить і в боргах,
Та хто розділить хліб і дах.

 ***
Тебе звабити мрію красиво…
Та от тільки не знаю як…
Або ласкою, або силою,
Чи обманом, чи просто так.
Загубитись в квітневому мареві,
Розквітаючих буйно садів,
Там де птахи літають парами,
Де бузок заметіллю зацвів.
В глушині, природою зітканій,
Серед квітів притулок знайти
І щоб тільки зірки були свідками,
Та співучі весняні птахи.
Серед тих ароматів весняних,
Де вирує  духм’яна ріка,
Я кохав би тебе до нестями,
Без оглядки, сумлінь та гріха.
***
Жінка – чудове Боже створіння,
Чарівна краса, таємниця  віків,
Навіть думки прочитає на відстані,
Душу твою зрозуміє без слів.
Погляд позбавить надії на зближення,
Відмовить і знову може прийняти,
Стійко терпить важкі приниження,
Як треба – готова життя віддати.
Розум жіночий – ребус закрученій
І лабіринт нечисленних ходів.
Ні ким і ніколи не будеш ти вивчена,
Жінка – таємна загадка віків.
***
Щастя у роздріб не продається
І гуртом здоров’я не купити,
Молодість назад не повернеться,
Двічі в одну річку не вступити.
І кохання не усім дається,
Щоби з ним пройти через роки,
Справжнім другом тільки той зоветься,
Хто поміг тобі серед біди.
***
На все своя ціна – життя не нове,
Для того, щоб завжди  достаток мати,
Всі радощі земні і знову, й знову,
Навчитись треба щиро віддавати:
Даруйте рідним ніжність і тепло,
Всім людям завжди усміхайтесь щиро,
Суворо не судіть, не сійте зло.
Свої помилки признавайте сміло.
Речами зайвими свій дім не заставляйте,
І не ховайте серце від страждання,
В бою за істину неправду подолайте,
Та запаліть в душі вогонь кохання.
Тоді прийде до вас і радість щастя,
Та відійдуть недуги, біль пройде,
Відступить горе,  смуток і напасті -
Любов від всяких недругів спасе!