Почуття вiку не мають

   ***
Почуття віку не мають...
Коли любиш – яка різниця?
Тільки трохи певніше знаєш,
Як ніжність кохання ллється.
А тіло вже  вміє більше,
І серце слухняно б'ється,
Розлука стала гіркіше
Легше душам зустрітись вдається.
Почуття віку не мають...
Коли любиш – не треба спокути,
Просто ніжність гостріша буває,
А ласки пікантно-розкуті.
І небо не так синіє...
Світанок несе більше радості...
Почуття віку не мають,
Коли любиш, як в юності!
***
За що я це життя люблю?
За блиск очей щасливих ,
За те, що  зараз я живу,
За шум дощу, за мрії.
Люблю, як ранок настає,
Проснутися з тобою,
За те, що друзі в мене є
І що вони  зі мною.
Люблю, що можна босоніж,
Пробігтись вранці по росі,
За небо голубе без меж,
І що жінки красиві всі!
 
***
А знаєте, час  лікувати не буде...
Лікують - коханої руки і очі.
Лікують - жаданні губи і груди....
Та шепіт на вушко: «Доброї ночі!»
Лікує - у ранці чай біля ліжка
І ніжне її:  «Що тобі снилось?»
Лікує - у тебе закохана жінка,
Що у житті так до речі з’явилась.
***
Зустрічі в житті не випадкові!
Випадково ніщо не виходить,
Серед відчаю, страху, безсилля,
Душа іншу раптом знаходить.
Очі в очі і  слово за слово.
Скрізь нас пролетіла Амура стріла.
Випадковою вийшла розмова,
Але спокій чомусь забрала.
Дзвінок і відповідь, побачення!
Один без одного не жити!.
Нехай зустрілись із запізненням,
Та краще вірити й любити.
Коли з минулим розпрощаєшся,
Ти станеш Ніжністю, і Вірністю
І не живеш - життям пишаєшся!
Став випадок закономірністю.

***
Я кохаю тебе, як кохають життя,
Як кохають дитину, чекану роками.
Все, що було до тебе, хай іде в небуття.
Я кохаю тебе, до нестями.
Ти красива, як ніч в солов’їних піснях,
Ти жадана, як  дощ у жарку літню днину.
Я кохаю і бачу, тебе в своїх снах.
Я ніколи тебе, не покину.
***
Я в гостях у тебе знову …
Доля  думає за нас…
Ведемо у двох розмову
І не дивимось на час.
Друзі ми давно с тобою…
Знаю я де ти живеш,
Тільки жаль, що не зі мною,
По життю ти поряд йдеш.
Ти красива й не приступна,
Рідко бачусь я з тобою.
В мене мрія є «підступна» -
Доторкнутися  рукою,
Обійняти й ніжно, ніжно,
Цілувати усе тіло
І кохатися  безмежно,
Тільки  б цього ти хотіла!
А сьогодні, слава Богу,
Що ти поряд знов зі мною,
За розмову нашу довгу,
Й каву зварену тобою!.
 
***
Прошу у Бога я  щастя для тебе…
Не казкового – просто земного…
Щоб тебе захистив Він із неба,
Від зла, та дурного слова…
Прошу здоров’я, щоб сяяли очі твої,
Кохання ніжного, як  квіти весною.
Прошу у Бога миру на землі
І неба голубого над тобою.
Спитає Він… «Скажи моє дитя,
Що ця людина так багато значить?»
Я відповім: «Вона – моє життя!»
Бог зрозуміє… Я знаю! Не іначе.
 
***
Кохання у двері стукає знов.
Ким ти прийшло сьогодні?
Злом, що пронизує душу і кров,
А може даром Господнім?
Може ти диво? Може обман?
Що ти в заміну просиш?
Серце моє не витерпить ран,
Що ти сміючись наносиш.
Відчиню і знаю - пропав ні за гріш.
В полум'ї пристрасті згину...
До біса! Хай тисячі бід ти несеш...
Я все одно відчиню.


***
Ми, як дві самотності зустрілися,
Дві печалі з долею складною,
І немов  пророцтво десь здійснилося,
Таємниця  між тобою й мною.
Дві печалі, як два воскресіння,
Як два вікна засвічені в ночі.
Це дар долі, або шанс спасіння,
Пошуки тепла у згаслої печі?
Ми ж удвох повіримо у Диво!
Пора таких чудес ще не минула!
Нам  з тобою лиш одне важливо,
Щоб щасливою ця зустріч була!
***
Я на себе візьму, весь тій біль і страждання,
Від самотності й суму тебе вбережу.
Щоб у серці твоїм зажевріло кохання,
Я красиві вірші тобі напишу.
В час вечірній, коли появляються зорі,
Під гітару, тобі заспіваю пісень,
Про кохання своє – велике, як море,
Твої очі кохані – ясні як день.
Не сумуй! Все пройде і сама ти побачиш,
Біль розтанув, не наче цигарки димок.
І кохана, тоді ти від щастя заплачеш,
Що позбулася горя й тривожних думок.
І душа твоя знову стане крилата,
Запалає у серці кохання вогонь,
А для мене найкраща від тебе відплата  -
Це губами припасти до твоїх долонь.
   ***
Ти - диво раптове, щире і ніжне,
Наче бузок на  весні.
І пізнє кохання, як  море безмежне,
Відразу заграло в мені.
Ця зустріч омріяна мною, бажана.
І де ж ти раніше була?
Як гілочка крихітна і незвичайна,
Що  восени  зацвіла.
Ніжним серпанком диво цвітіння,
Гріє утомлену кров.
В пору вечірню, в пору осінню,
Пізня у серці любов.
Знайшло до нас  щастя дорогу,
Хай осінь стоїть на дворі.
Життя починається знову,
Ми  зовсім іще не старі.
   ***
Це все, кохана,  для тебе:
Зірки, і місяць, і сонце,
На шлях твій світять із неба,
В твоє заглядають віконце.
Краса вся земна для тебе,
Тиша лісу й загадка ночі.
Одна ти існуєш для мене,
Я іншої просто не хочу.
Живу лиш для тебе, кохана,
Я дякую Богу за милість,
Що ти у мене  єдина
І що у житті ми зустрілись!
***
Спасибі за те, що ти є!
Спасибі кому? Не важливо!
Що серце зігріла моє,
Коли на душі моросило.
Спасибі за те, що ти є,
Що віру й надію вручила,
Життя ти змінила моє.
Спасибі тобі моя мила.
Спасибі за те, що ти є,
Що десь і співаєш, і мрієш,
За серце велике твоє,
Що часто від ніжності млієш.
Спасибі за надану честь:
Я Господа славлю за диво!
Спасибі за те, що ти є!
Спасибі, що став я щасливим!
***
Прошепочу тобі два слова,
Щоб квіти не почули,
Зібравши наче покривало,
Роки, що вже минули.
Прошепочу тобі два слова,
Щоб пішла колом голова,
Як від чарівного напою,
Міцного, терпкого вина.
Прошепочу тобі два слова,
Щоб  ти повірила я хочу,
Відкрила душу щастю знову,
«Кохана моя!» Прошепочу.
 
***
Три дні кохання - неначе вічність,
Я  хочу їх запам’ятати,
Твою наївну безтурботність,
За сильне почуття прийняти.
Руки і  губи цілувати,
Продовжити чарівну мить,
Тебе  до всіх приревнувати,
Відчути, як душа болить.
Твій погляд ніжний і грайливий,
Ти в нім від інших відреклася,
Три дні з тобою я щасливий,
Бо ти коханню віддалася.
В твоїх очах я бачу слід -
В них ввідбиваються мої.
Любити і картати світ,
Тепер за двох дано мені.
   ***
Ми хотіли один одного знайти,
Ми ходили по самому краю
І кричали по ночах: «Де, ти?».
Я знайдуся!. я знайду! Тебе  я взнаю!
Скільки було перешкод повсюди,
Ми неначе сходили на скали
І стискались відчайдушно груди,
Все одно ми зустрічі чекали.
Щось ворони каркали у слід,
Нас з тобою дурнями вважали,
Але ми йшли далі, без обід
І себе віршами захищали.
Наша зустріч – це чарівний сон,
Ми з тобою поглядом зустрілись
І серця забились в унісон,
А обличчя щастям засвітились.
***
Сьогодні в мене було відчуття,
Якщо твій голос зараз не почую,
Для мене раптом скінчиться життя
І я ні миті більш не проісную.
Тобі, кохана, дякую за те,
Що ти живеш і ходиш по землі,
Що маєш ніжне серце золоте
І кожен день даєш життя мені.
***
А наші долі мабуть паралельні
І душі наші мовчки розмовляють.
Зірки летять на швидкості шаленій
Та сни нам чудернацькі посилають.
"Приснись" - І я приснитись обіцяю...
"Зі мною летимо" - І знову я лечу...
Руками тебе міцно обіймаю...
Щось ніжне не розбірливе шепчу...
Я в грішних снах ловлю твій тихий подих...
Ніч догоряє, наче та свіча
І вуст твоїх я відчуваю дотик
До мого не прикритого плеча.
А долі наші паралельно ходять,
Щоб в просторі безмежному зійтись
І в душах наших все ж надія бродить,
Що можна без Законів обійтись.
 

***
Подарую тобі серпневий ранок.
Сподобався? – Забирай!
Кивни головою, усміхнися гарно,
Хай радість ллється через край!
Подарую Світ із зоряним небом,
Метушню великого міста в метро,
Морозиво, бутерброд з теплим хлібом
І каву гарячу в бістро.
Бажаю тобі я щастя велике
І свято серед  дня подарую,
А вітер пустун, поки я далеко,
За мене нехай тебе поцілує.
 
***
Ати  за мною мабуть сумувала,
Що заварила чайник знов на двох
І чашку з чаєм ніжно так пригубила,
Не наче доторкнулась моїх губ.
Я теж для тебе чашку наливаю
І думаю: «Ковточок відіп’ю»,
До неї мимоволі припадаю,
Як поцілунок ніжний твій ловлю.
І на душі у раз тепліше стане.
Прошу тебе кохана, пам’ятай,
Що поки ми не разом, мене гріє,
З тобою в одну мить зігрітий чай.

***
Погладь мене рукою по щоці,
Плечем притисну я твою долоньку,
Пройдусь вустами по твоїй руці,
Залишу ніжну стежку поцілунків.
Не поспішаючи і ніжно, і грайливо
Від ліктя, аж до самого зап’ястка.
Подякую за те, що я щасливий,
Від твого ніжного тепла і ласки.
***
Ти – жінка, муза і богиня,
В однім стакані – мед і яд!
Ти і раба, і героїня,
Дзвінкий струмок і водоспад.
Ти – ніжне волошкове поле,
Ти - шторм на морі – повний штиль
І лайнер білий на приколі!
Ти - вальс і чарівна кадриль.
До ніг притулишся, як кішка,
До неба пташкою злетиш!
І ще пофантазую трішки,
Ти - хліб м’який і гострий ніж.
На кухні кухар, фея в ліжку.
Ти – разом  холод і жара
І дзвону звук і пісня ніжна,
До світла прагнеш і добра.
Ти - наче джерело у полі,
Ти - інь і янь в одній особі.
Із воску ти? Ні ти - із сталі.
Ти - таємниця, що на небі.
 
***
Я кохаю тебе просто так!
Ні за що я кохаю тебе.
Може просто за те, що ти є.
Я кохаю тебе от і все.
А може за вечір чарівний,
І що разом зустріли ранок,
За погляд очей наївний,
Сірих наче весняний світанок.
І за теплі травневі дощі,
За сумбур у моїй голові,
За народжені в ній вірші,
За весняні теплі дні.
За повітря, що я вдихаю,
За яскраве сонце в вікні.
Я мабуть за те  кохаю,
Що ти ніжно всміхнулась мені
За шалений порив почуттів,
За вогонь, що у серці палає...
Я кохаю тебе ні за що
І за це от усе кохаю!
   ***
Це щастя - закоханим стати,
На крилах кохання літати,
На зустріч спішити коханій,
Вважатися всім трішки п’яним.
Всю ніч від кохання не спати,
Пісні під гітару співати,
Коханій, щоб їх вона чула
І  також щасливою була.
Закоханим бути – чудово,
Почувши одне тільки слово,
Коханої – «Ніжно кохаю!»
І я у безодні на краю.
***
Ти знаєш, а я досі ще не вірю,
У щастя те , що  трапилось зі мною.
Його нічим, в житті я не відмірю.
Мені безцінна кожна мить з тобою.
Ти міцно спиш у мене на плечі,
Я наче лицар, сон твій стережу.
Тебе обнявши ніжно у ночі,
Щасливий і замріяний лежу.
Бажаю, щоби сон твій був красивий,
І збулися всі заповітні мрії,
Щоб був кінець у твого сну  щасливий,
Повний кохання, віри і надії!
 
***
Я хочу, щоб була ти щаслива,
Щоб від щастя світилися очі
І навіть коли страшна злива,
Сміялась весело, до схочу.
Я хочу, щоб була ти щаслива,
Щоб у серці кохання жило,
Життя щоб було веселе
І сонце завжди світило.
Щоб надія зігріла душу
І підтримала віру в себе.
Не  сумуй, а смійся – прошу.
Я удачі шепну про тебе!

   ***
Ви осліпляюче красиві!
Я у цій справі знаю толк.
О ніжна шкіра, наче атлас!
Ваше волосся – наче шовк!
Фігура Ваша – бездоганна!
Скажу іще Вам чесно я:
«О! Які ніжки! Які плечі!
А, які груди, ой-ля-ля!
Нема достойного зрівняння,
А очі ніжністю горять,
Яка гармонія у рухах
І еротичний Ваш наряд!
Я Вами вражений!
Не скоро у серці спокій я знайду.
І аромат у Вас чарівний,
Троянди пахнуть так в саду!
***
Закривши очі тихо слухай ніч!..
Не правда, що вона скупа на звуки.
Довірся їй, вона геть прожене
Печаль і втому, і нудьгу розлуки.
Закривши очі ти побачиш сон,
Як хтось до тебе крадькома загляне…
Два серця враз заб’ються  в унісон…
А вранці все загадкою лиш стане...

***
Не пішла...Не змогла...
Ти не вийшла у двір…
Я тебе не пустив...
Спохватився…Повір:
Ще не згас наш вогонь!
Поспішив поговір!
І жива ще любов,
Між нами повір!
Навіть думати, рідна,
Про це ти не смій!
Я не дам відгоріти,
Тобі - янголе мій!
   ***
Ніколи не пали мостів,
Бо все в житті по колу ходить!
Сьогодні жити не хотів,
А завтра радість в дім приходить.
Ніколи не біжи за нею…
Та мабуть таки бігти треба,
Як що є долею твоєю,
Ніколи не піде від тебе!
Ніколи мрій не покидай,
Нехай живе твоя надія.
А із часом сам згадай,
Що ти про зустріч таку мріяв.
Ніколи не пали мостів,
Знайомий номер набери ти,
Скажи, що так давно хотів:
«Без тебе я не можу жити!»
***
Хлопцям не дає спокою
Чарівна твоя коса,
Очі , як блакитне небо
І вуста – свята роса.
Ти красива і вродлива,
Станом вийшла хоч куди,
Ще й розумниця на диво,
Говір, як струмок води.
Твоя усмішка, як сонце,
Поцілунок, як вогонь
І заходить серце в танці,
Від тепла твоїх долонь.
Та ніхто тобі не милий -
Зло пліткують: «Без душі!»
Хоч страждають від кохання,
Ти ж з обранцем не спішиш.
Що всі думають про те,
В тебе визиває сміх,
І цілуєш ти мене
Таємниче від усіх.
Цього вечора кохана
Стрінемось на пустирі,
Заблукаєм між стіжками
Аж до ранньої зорі.
 
***
А що таке кохати – це чути
Навіть коли кохана  мовчить.
Як вона дихає, сміється чути
Як серце її стукотить.
А що таке кохати – це бачити
В кожній усмішці весну,
Радість, печаль її бачити
І знати, що потрібний комусь.
Кохати – це просто вірити
Кожному руху і слову,
Брехню випадкову нехтуючи,
Вірити знову і знову.
Кохати – це бути готовим,
За неї  життя віддати,
Як треба прийти з допомогою
Й ні чого за це не чекати.
 
***
Закохатись у тебе до віршів,
До самої чистої ноти.
Спитати себе: «Навіщо?
Де ти є і хто ти?»
Сказати собі: «Не знаю!»
І наче у перший раз,
Шептати одне: «Кохаю.
Кохаю тебе.» Весь час.
Зневажити всі заборони,
Сивину забути і роки
І вічність зніме припони.
Мені лиш за сорок трохи.
***
Лабіринти шляхів, перехрестя доріг –
Варіанти заплутаних ліній.
Не ті двері відкрив, заступив за поріг
І потрапив в цей світ синій-синій.
Очі ці не земні – і не Бог і не біс,
Я таких ще не бачив у світі.
Очі – неба блакить, наче янгол з небес
Утопили мене в цьому світлі.
І земля із під ніг, і на хвилі пливу
Серце рветься неначе у пастці.
Лиш промовити встиг: «Вона на яву»
І кохання, надія і щастя.
В цих блакитних озерах безмежних тону,
В синє небо, як птаха злітаю.
В бірюзовій воді опускаюсь на дно
І в блакиті небес я розтану.
Я на небо дивлюсь чи мить, чи годину
І не можу ніяк відірватись.
«Ні не можу, ні як, не піду не покину»
Думки встигають промчатись.
Лабіринти шляхів, перехрестя доріг,
Варіанти заплутаних ліній...
Як же жити без тебе раніше я міг?
Як я жив без очей твоїх синіх?
 

***
Тобою я милуюсь відчайдушно,
Моя ніжність і радість моя.
Хто створив тебе так простодушно,
Із кусочків кохання й добра?
Хто розсипав пригоршню золота,
На красиве волосся твоє,
А в очах твоїх світиться молодість,
На вустах лиш кохання живе.
Без вина одурманюєш мила
І хода твоя вся від стегна,
По життю ти крокуєш сміливо,
Твоя усмішка наче весна.
Я милуюсь тобою красива,
Ти полониш, ти з розуму зводиш.
Не Земна, як зірка яскрава,
А для когось ти долею будеш.
   ***
Я хочу із тобою говорити,
Сівши з чашкою чаю навпроти,
Не гадати, що нам далі робити,
Красивих слів і фраз  не підбирати.
А про те, про се погомоніти.
Тобою любуватись, посміхатись,
Хочеться удвох з тобою бути,
В сьогоденні нашому зостатись.
А на завтра метушня і побут,
Знову нас захопить з головою,
Відверни увагу  від турбот,
Та посидь хоч трішечки зі мною ...

***
Чому пізно ми зустрілись, мила?
Лиш в останній  стрибнули вагон,
На цей потяг, що проходив мимо,
Без жалю залишивши перон.
Попереду лиш зупинка - Старість.
Потяг наш, прошу: «Не поспішай!»
Мені б щастя, зовсім небагато,
І тепла  душі, що мерзне, дай.
Мені б тільки відчувати ласку,
Твоїх ніжних і дбайливих рук.
Я попав з тобою наче в казку,
Де ні втрат не має, ні розлук.
Хочу я в очах твоїх втопитись,
Випити нектару твоїх губ,
Соками життя спішу налитись,
Як весною оживає дуб.
Море почуттів в моєму серці,
Змиє весь минулого  наліт
І душа у чарівному скерцо,
Наче пташка рветься у політ.
В світлім храмі я прийму причастя
І  хвалу скажу я Небесам.
Хай я грішний, тільки цього щастя,
Ні за що, нікому не віддам!
 

***
Я порушу статут життєвий,
І розсиплю без міри слова.
В сотий раз я залишусь неправий,
А ти будеш, як завжди права.
Сто гріхів я на себе візьму,
І не стану на долю кивати,
З неба зірку для тебе зніму,
Щоб не дати тобі сумувати.
Хочу чути твій радісний сміх,
Бо для мене він сили дає.
Я надіюсь – сто перший мій гріх,
Стане благом в ім’я твоє.
І поцупивши в Райськім саду,
Пару кислих, не спілих плодів.
В пеклі місце своє я займу,
Щоб воно не дісталось тобі!
   ***
Я цю жінку дуже кохаю!
І ніхто мій діагноз змінити не зможе.
Я неначе у прірви стою на краю.
Я люблю її - жінку цю. Дуже!
Бо без неї - не так все, не то і не ті...
Без неї – стає все не гарне й негоже
Без неї надії -  вода в решеті...
Я люблю її – жінку цю. Дуже!
Я не знаю, за що, чому і для чого? ..
У снах її бачу що ночі. Мій Боже!
І це не секрет ні для кого
Я люблю її – жінку цю. Дуже!

***
Хочеш? Я тебе поцілую…
Ні, мовчи ж, не кажи ні слова.
Я тебе в ночі поцілую,
На зорі поцілую знову.
Поцілую коли проснешся…
Дуже солодко й ніжно, ніжно…
Ти очима мені усміхнешся
І мене обіймеш обережно.
Я тебе поцілую так міцно,
Що мурахи підуть по тілу
І мені стане зрозуміло,
Що давно цього ти хотіла.
Ворожить над тобою буду,
Довго пестити тіло руками.
Поцілунки мої повсюди,
Я цілую тебе віршами!
 
***
Що таке добро? Це щастя кусочок!
Це свіжого подиху вітру ковточок.
Добро подаруй і воно повернеться,
У когось сильніше серце заб’ється.
Не можна купити його, ні продати
Добро просто можна даром віддати.
І кожен відчувши його усміхнеться,
А усмішка ця вам в душу віллється.
***
Облишмо помічати дні і тижні цього року,
Що час? Це тільки пил. Струси його з долонь.
Через буденну метушню ти простягни лиш руку-
Почуєш тихий шепіт мій: «Горить в душі вогонь.»
Я збережу Твоє тепло,  Ти бережи моє ...
Нехай даремно вітер змін і злиться й сильно віє,
Він не відніме наших снів, де ми з Тобою двоє,
Сиділи в неба на краю ... у сонечка на віях ...
Легко повірити в дива, легко забути  зло ...
На перехресті двох доріг де стрілися  дві долі,
Та все поставити на кін - хай випаде zero ...
Не складно душу відкривати без кодів і паролів ...
Нехай розлука, як смичок серця торкне за струни,
Хоч рідкі зустрічі у нас, кохання ще живе вогонь.
Облишмо помічати дні, їх рахувати з сумом.
Що час? То тільки пил. Струси його з долонь!
   ***
Серце жінки –  не фортеця,
Щоб з мечем на нього  йти,
Лише в битвах кров проллється,
Жінку – треба берегти.
І не пік гірський, який
З льодорубом підкоряють
І не скарб, що потайки,
Тишком, нишком викрадають.
Серце жінки затремтить,
Лиш від ніжних слів зізнання,
Його зможе полонить,
Вірне і палке кохання!

***
Я скупаю  Тебе в Любові ...
У ніжній, м'якій, як  піна ....
Оповию нею  плечі твої ...
І твоє ... оголене ... тіло ...
Ти розслабишся ... від тепла ...
Наче кішка примруживши очі ...
Заструменить ... Любов-вода ...
І по шкірі ... стіка залоскоче ...
Від волосся ... і до пальчиків ніг ...
Поцілунками ... все ... відмиє ...
Я тебе ... окуну .... в Любові ...
Заколишу ... її .... хвилею ....
Заспокою ... і як ... уві сні ...
В небесах ...від ніжності танучи ...
Ти себе - подаруєш Мені ...
Красою своєю вражаючи…
   ***
Не відомо з якої причини,
Бог, чи Демон оте зробив,
Наші душі на половини,
Одним порухом розділив.
Розлетілись вони, як крихтини,
По зигзагах крутих доріг,
Щоб усі свої половини,
Віднайти вже ніхто не зміг.
Із тих пір по колу блукають,
Назавжди загубивши шляхи
І свою половинку шукають,
Та ніяк не можуть знайти.
В ароматах хмільного літа,
Чи в Чумацьких зіркових краях,
Заблукали у білому світі,
Дві душі – твоя і моя!
***
Загляну обережно в душу,
Серця твого ласкаво торкнусь!
Я дихання твого не порушу...
Коханням в тобі запалюсь!...
Проведу своїм ніжним поглядом,
По безмежній твоїй душі...
Так приємно с тобой  поряд,
Враз проблеми пішли усі.!...
Загляну обережно в душу
І своїм теплом розтоплю...
Я дихання не порушу,
Ритму серця- не перебью!
Проведу по грудях рукою,
Твого вушка торкнусь губами.
Прошепчу тобі: "Я кохаю
І нікому тебе не віддам!..."
Я дихання не порушу.
ритму серця- не перебью!
Я проникну тихенько в душу,
І ЛЮБОВ СВОЮ ПОСЕЛЮ!.
 



***
Розгулялись дощі…
Вся від сліз розкисає природа.
Від зорі до зорі -
Розчиняється все в сірій млі
І блукає душа,
По вологій осінній погоді,
І жалкує за тим,
Що не зміг я сказати тобі.
Краще сніг,  заметіль,
І нехай водохресні  морози.
Захолоне душа,
І чекає приходу весни;
Та не зможе ніхто,
Оживити зів'ялі троянди,
Серед царства зими,
Тільки разом це зможемо ми.
   ***
Нестерпне бажання – я хочу до тебе!
Велике, як вічність, як зоряний шлях
І в нім лиш одно - я хочу до тебе!
Побачити радість в коханих очах.
Не можу у справах і друзях сховатись,
До фрази цієї звелося життя.
Я хочу до тебе…мені лиш дізнатись,
Що ти розумієш мої відчуття.
Я хочу до тебе... Дощем, чи травою,
Веселою піснею, вітром грайливим:
Хоча на хвилинку, лиш бути з тобою
І стану тоді я самим щасливим.
***
А ви давно гуляли під дощем?
Не від маршрутки до під’їзду бігти,
Накрившись коротесеньким плащем,
А щоб сухої не лишилось нитки
І по щоках текли дрібні струмочки,
На вухах крапельки повисли, як сережки,
Волосся збилося у віхоть клоччя
І мокрі туфлі хлюпали по стежці.
А ви не цілувались під дощем?
Не так, щоб три секунди для забави,
А так, щоб загубитися у двох,
Щоби в очах природи грали барви.
Щоб на лиці коханої зібрати,
Зі щік всі краплі теплими губами,
Хотілося в калюжах танцювати,
Обвившись міцно мокрими тілами…
А дома швидко розпалить камін,
Обнявшись сісти в двох, з гарячим чаєм.
Ви так гуляли? Я поки що ні,
Але в житті таку ще мрію маю!
 

 
***
Я Вас запрошую на вальс!
Тут тільки ми тверезі з Вами
І доторкнувшись головами,
Я буду слухати лиш Вас.
Я Вас запрошую на вальс!
Легенько обійму за плечі,
Він буде з нами цілий вечір,
Світ буде цілий вечір наш!
Як сновидіння Ви моє,
Я просто тут проходив мимо,
Ви засміялись дуже мило...
Я зрозумів, що щастя є!
Я вирішив, що залишусь,
Що буде потім – Божа воля!
Я вірю в паралельність долі,
А в перехрещення - боюсь...
Я Вас запрошую на вальс!
Так я іду, та не прощаюсь
І Вам ніщо не обіцяю...
Я знаю, що побачу Вас!

***
Коли тебе не має – замирають звуки…
І як тортури – дні, і замовкають крики…
Скрізь решето – думки  течуть, як ріки,
По серцю, по душі на млин розлуки.
Коли тебе немає – сліпнуть очі…
Німіють пальці рук і вірші не лікують.
А за вікном лиш сірий привид ночі
Й годинники кімнатами крокують.
Мій дім – притулок для химер.
Міраж кохання парадом заправляє,
Туманних тіней і примар.
Я не існую, коли тебе не має!!!
***
Дуже важко кохання знайти.
Якщо знайшли його – не відпускайте!
Бо може воно ще раз не прийти.
Воно одне і Ви його пізнайте.
І небо не завжди буває синє,
То хмари, то тумани, то дощить.
Тому коли від кривди серце ниє,
Ви висновки поспішно не робіть.
Кохання можна розбити словом,
А потім дуже-дуже  пожаліти,
Та повернути те, що було знову,
Уже нікому більше не зуміти.
Своє кохання бережіть, плекайте.
Кохайте пристрасно і щиро, як життя.
Образи всі коханим пробачайте
І хай взаємним буде почуття!
 
***
Покваптесь кохати сьогодні, негайно,
Коханим себе подаруйте.
Чи завтра наступить не знає ніхто,
Сьогодні кохати ви поспішайте.
А також на зустріч друзям піти,
Та згоди шукайте – не свари,
Чи завтра зійдуться ваші шляхи,
До втрат нас приводять всі чвари.
Все зможе кохання перемогти,
Зцілити скоріше за ліки,
Навчіться кохання своє берегти,
Кохання – це скарб є великий!
 
***
У жінці все сумісно – Божа милість:
Кохання й блуд, гірка печаль і радість,
Шалений ризик і сором’зливість,
Підступна зрада й лебедина вірність.
Є в королеві - шарм простолюдинки,
Як є в селянці - королівський блиск.
Буває в жінці впертість поєдинку
І є покірність ніжна, наче віск.
Живе у жінці геній і злодійство,
Наган і квітка, холод й теплота,
Свята відвертість й підле лицедійство,
Солодкий мед і перцю гіркота.
Та ми жінок кохаємо такими,
Якими стрілися вони нам перший раз
І все життя своє щасливі з ними,
Вони для нас красиві без прикрас.
***
Так важливо бути необхідним!
І так важливо, про це знати.
Бути коханим, рідним, жаданим
Та самому палко кохати.
Коли чекають тебе у дома,
На серці радість, душа літає,
Життя проходить твоє не дарма,
Коли про тебе хтось пам`ятає.
Тоді і роки зовсім не старять,
І повний щастя кожен час,
То хай горить і не згасає,
Вогонь кохання в душі у нас!
***
Господь для чоловіка утворив:
Жіночу посмішку й кохання.
Жінкам ключі до успіху вручив:
Із ніжності, із пристрасті й бажання.
Усмішки своєї не ховайте
І даруйте щиро доброту,
Помилки весело виправляйте,
Сміх зруйнує зло і гіркоту.
Коханим усміхайтесь кожну мить,
Віддавайте ніжність до кінця.
Щастя за валюту не купить,
Лиш усмішка западе в серця.
Усміхайтесь навіть у негоду,
Хай усмішка горе відведе.
Жінка й сміх – гармонія природи,
Зробить всіх щасливими людей!
 
   ***
Жіноцтво чоловіка надихає,
Захоплює містично, не покірно
І він живе лише, коли кохає.
Життя проходить без кохання марно!
Ми образ жінки в серці несемо,
Свій ідеал малюємо ми в ньому,
Коли на ратну справу ідемо
І втілення шукаємо живого.
Без вічного кохання до жінок,
Немає просто сенсу існування,
В душі замовк би спів пташок,
Не було б чути ніжних слів кохання.
Яким би сірим стало зразу все,
Без серенад і без сонетів…
Жіноцтво, це покликання твоє -
Народжувать героїв і поетів!
Тай світ культурою своєю,
Лиш жінці зобов’язаний навіки,
Бо чоловік присвячує для неї,
Досягнення свої, аж споконвіку!!!
Підкорення крутих вершин і піків,
І всі великі відкриття науки…
Так повелося вже у чоловіків,
Такими будуть мабуть і онуки.
Хай жінка пильно береже вогонь,
Дарує лагідне і ніжне слово…
Зігріє нас теплом своїх долонь,
У цьому мабуть щастя є основа.
Хай жінка залишається собою –
Першим гріхом, творінням божеликим,
І мрією, надією, любовью,
Що робить чоловіка Чоловіком!
***
Жіноче серце – бездонне море,
Кохання в ньому живе безмежно,
Залічить рани і змиє горе,
Лише поводься з ним  обережно!
Жіноче серце – книга життя,
Написані в ній долі віхи,
З народження й до небуття
І щастя, і горя, і втіхи!
В жіночому серці – кохання й відрада,
Таємна пристрасть і радість там,
А вірність, надійність – це нагорода,
За палкість і ніжність жіночим серцям.
   ***
Ти - чаклунка красива і зваблива
З ума-розуму скільки звела?
Не даєшся до рук - перебірлива,
Душу палиш коханням до тла.
То грайлива, а то замріяна,
З поволокою в дивних очах,
Наче вітер морський перемінлива
Ти охрещена на небесах.
І не мовби гірська стежинка,
Ти загадка усіх віків,
Скарб життя - не повторна жінка,
Таємниця пісень і віршів.

***
О, жінка, завжди неповторна !!!
Красива, що вабить, моторна,
Ранима і ніжна, дбайлива,
В коханні відверта, ревнива ...
Ми пам’ятаємо серед розлуки
Ласку жіночу, жіночі руки.
В дні трудові, холодні і сірі,
Нас окриляє жіноча віра!
Іноді просто у невідомість,
Нас відсилає  жіноча гордість.
Життя дарує нам жіночу милість,
жіночу радість, жіночу вірність.
Видно, і справді – віще веління,
Створило першу Жінку-Богиню,
Тему поетів вічну створило.
Спасибі за це!Господе милий!
    ***
Є час у природи світлом залитий,
Ще ніжного сонця, тепла і спокою.
Воно називається Бабине літо,
Пора, що змагається навіть з весною.
Коли  на обличчя ніжно сідає,
Летюче, як подих легке павутиння…
Пізня пташина ще дзвінко співає,
В саду запалає червона калина.
Пройшли, відгриміли усі літні зливи,
Настав час спокійний, безвинний.
Від погляду твого стою я щасливий
Й на тебе дивлюся ревниво.
   ***
Боже! Захисти її від мук,
Від обіди, сліз і горя
І від втрат, і від розлук,
Від поганих слів і болю.
Захисти від поговору,
Від брехні і від біди,
Від людського пересуду,
Честь її відгороди.
Подаруй їй друзів вірних,
Ніжні зустрічі, кохання,
І багато днів щасливих,
Та красивих слів зізнання.
Сміх і радість  подаруй,
В кожну  мить її життя,
І прохання всі почуй,
Як попросить каяття.
***
Дуже красива закохана жінка
Погляд її від щастя горить.
Суміш чарівна у кров їй підмішана,
Навіть хода її наче політ.
Таємнича усмішка, а в очах загадка,
Стрункість в поставі, а в серці пожар,
Ніжності море у справах порядок.
Кому належить безцінний цей дар?
Кохайте жінок ніжно і палко,
І щастям свого життя вважайте.
Дами закохуйтесь! Це того варто,
В безодню кохання скоріше стрибайте!
***
Не жити без жінок на цьому світі,
Неначе крига він без них холодний.
Без них і навіть сонце тьмяно світить
І мед - гіркий, а не солодкий.
Світ без жінок - одне нещастя,
Човен без весел, віра без надії,
Як дерево, що виросло без листя
І, як життя, що без мети і мрії.
П'єм за жінок, бо вони того варті!
І вірно нам підказує буття,
Вони, як та родзинка в торті,
Що називається життя.
   ***
Закохана жінка, вона наче казка,
Вона подарує найчарівнішу ласку,
Із криги струмком кришталевим проллється
І серце у неї від щастя сміється.
Закохана жінка, вона все пробачить,
Вона тільки добре в коханому бачить,
Вона така лагідна і м'ягкотіла,
Вас з розуму зводить, як тільки хотіла.
Взаємність в кохані, це все, що їй треба,
Скажи, що із нею ти наче на небі,
Відверто з коханням заглянь в її очі
І ніжно кохай її тіло що ночі.
А доля сама до купи нас зводить,
Свою половинку Господь нам знаходить.
В житті головне, що треба для нас,
Щоб тільки співпали і місце, і час.
***
Не зрозуміє жінку навіть чорт,
Не розуміє, а тому  боїться!
Ніколи він не зможе  відгадати,
Що у жіночій голові таїться!
То плаче, коли смішно навкруги,
А то сміється нехтуючи  біль.
Для жінки не страшні тяжкі гріхи,
Коли вступає за кохання в бій.
А за дітей – Китайською стіною,
Стає раптово жінка  невеличка…
Не обійти, не справитись з такою,
Бо це у неї від природи звичка!
***
Чоловіки дарують жінкам квіти,
Красиві речі, машини, коштовні перлини,
А жінці достатньо напевно лиш знати,
Що ніколи коханий її не покине.
Чоловіки  дарують жінка слова:
«Яка ти гарна, яка ти вродлива»,
А жінка чекає ледве жива,
Коли поцілують сором’язливо.
І щоб чоловік доказати їй зміг,
Істину просту до смішного,
Що вона єдина на землі
І більше у нього нема нікого.
 
***
Кохана жінка – це подія!
Вічна таємниця й відкриття,
Щедрість осені і весни надія.
Жінка – це продовження життя.
Кожна жінка – наче поклик,
Радість, сум, добро, страждання.
Жінка – це зірок далеких вогник,
Що свідчить про вічність кохання.
Жінка – це полум’я  пристрасті,
Неповторність і сподівання.
Вона – це звучання чарівної пісні,
Що співає душа від кохання.
Жінка спить у вісні усміхається,
Посмішка ця наповнює ранок
Світлом, теплом вся Земля омивається,
Кожна жінка – для когось світанок.
   ***
Коли бузок зацвів, як заметіль,
Такий важкий, як виноградні грона,
Зустрілись ми і причаїлась тінь,
Твоя тендітна із моєю поряд...
Травневий дощик налетів не в такт…
Тебе так мокра сукня облягає...
Мене це в мить зачаклувало так…
Прикметників усіх не пригадаю.
Сховавшись у будиночок старий,
Як цуценята вимоклі трусились...
Мовчали ми і тільки лиш серця,
У грудях наших відчайдушно бились.

  ***
Привіт! Оце так  зустріч!
Ну, як ти живеш, щасливо?
Так близько посмішка, очі...
Ледь з губ не злетіло: "мила"
Як справи твої, робота?
Важкий зараз час настав...
Чому я  сумний? Ну що ти!
Я просто так, не чекав...
Бачу, живеш ти з блиском.
Я вражений дуже приємно!
А як там...Ну з особистим?
Хоча, пробач - це даремно...
До речі, мені ти снилась,
Смішна така  й дуже мила...
Ти зовсім і не змінилась.
О, знову ті ж  самі вила...
Гаразд, ну біжи, щасливо!
І важкість стискає груди.
До чого ж  вона красива!
Тепер знову снитися буде!
***
Тримаю своє  серце на долоні,
Не поспішайте мимо ви пройти.
Мої вірші як озерця - бездонні,
Зв'язок  в них з Небом можете знайти.
У них знайдете:  радощі й печалі,
Чим так багата кожна  наша доля
І істину написану в скрижалях,
Поміщену в  енергію любові.
Трохи сумні, але по суті праві,
Зігріють вас надією й добром.
Не діаманти - в скромненькій оправі,
Та обіймають кожного з теплом.
Ви їх прийміть, як подарунок мій,
Я вклав в них чисту крапельку душі.
Вони – це щирість  і відвертість мрій,
Мої не хитрі, та прості вірші.

   ***
Не говоріть поганих слів,
У слід мужчині, що пішов…
І не зривайте серця гнів,
Не лайте ви його любов.
Бо він ділився з вами світлом,
Що сонце залило з лихвою,
Його весняні первоцвіти
І дні з осінньою листвою.
Він все, що міг, для вас залишив,
Ніщо з собою він не взяв…
Від неприємних снів позбавив,
А може порчу раптом зняв.
У слід, якщо пішов мужчина,
Ви будьте вдячні, що кохав…
Відома Богу лиш причина,
Навіщо він його прислав.
     ***
А я творю сьогодні еліксир.
По крапельці зливаю компоненти.
Ось в склянці – тиша, злагода і мир,
А в цій щасливі, радісні моменти.
Довіри трішки з пляшки наливаю,
Чарівну паличку я в нього опущу,
Під спів пташок усе перемішаю,
Із серця свого смуток відпущу.
Душі добавлю, щоб він був живий,
З веселки зроблю келих кольоровий,
Кохання трішки (хто з нас не любив?)
І все! Закінчив! Еліксир готовий.
Цей еліксир я друзям розіллю,
Роздам до краплі щоб були щасливі.
Хай вам щастить! Я щиро вас люблю
І від душі всім говорю спасибі!