До свiтлоi пам ятi Людмили Татариновоi Слабко

Завмерла душа – пролунала ця звістка,
Жахлива, пекучого болю, мов кістка,
Застрягла у горлі, палає вогонь:
Ніколи Вона  не розімкне долонь.

Як порожньо, холодно,  серце   ридає:
Чарівної Люди  вже з нами не має.
Краплинами сльози стікають з повік.
Хвороба безжально скосила їй вік.

І рідні, і друзі, з дитинства ще, з школи
Тебе пам’ятаємо в дружньому колі:
Де щирість твоя  і жарти, і слово…
…Так спогади линуть все  знову і  знову…

Як тяжко змиритися! Втрата жахлива!
Схиляємось всі у нестерпну хвилину.
Прощатися треба:  трагічна ця мить.
Душа загорнулась у  смуток – болить!

Болить! Обірвалась життєва дорога!
У відчаї, вкотре звернувшись до Бога,
Благаємо, щоби відкрився  ЇЙ  РАЙ,
А всім нам,  мирянам, життя гідне дав.





               
                Зі щирою скорботою однокласники               
                сш.№22 м. Кременчука, випуск 1976 року

 
                17.11.2018