Мабуть, я зовсім з глузду з'їхав,
Назвуть мене одурілим,
Та про це ти забудь,
Сядь-но, послухай, мила:
Я зрозумів, що ми не маємо вічності цілої,
Розумієш , її нема.
Просто забудь слово "навіки",
Що ллєтся з вуст, наче ріки.
Запам'ятай лиш одне:
Ти можеш шлях свій обрати,
Чекати на чудо з небес,
А я все рівно буду тебе кохати...
Мені не скажуть напевне, коли побачу тебе востаннє,
Майбутнє жорстоке, то правда,
Та доки я поруч з тобою,
Я стану для тебе стіною.
Кохатиму кожного дня,
Ніби вперше й востаннє.
Я зроблю усе, аби ти посміхалась.
І мені безсумнівно дісталась.
Тож, доки ми маємо час,
Я пропоную його не втрачати.
Давай цінувати, шанувати, кохати,
Усе прямо зараз, не потрібно всіляких фраз,
Про те що "ще буде час".
Наш час вже летить,
Як стиснути руки міцно,
То , нас не розділить ніщо.
Нестямне кохання
© Copyright: Кирилл Падухевич, 2018
Свидетельство о публикации №118111705911
Свидетельство о публикации №118111705911
Рецензии