Долоні грів її і цілував в обличчя,
Писав вірші, пісні,
Бажав прожити з нею усе життя, сторіччя,
В очікувані очі твої були сумні.
Дітей подарувать, онуків обіймати,
Долоні грів її, спішив щоб цілувати,
Ті очі кращі в світі, але вона не та,
Не його були діти, вона ж бо не св*ята.
В ночі сумує знову, бажання йти туди,
Прерве де цю розмову, про кращеє в житті.
Там буде все інакше, гучні слова, діла,
І хоч від болю плаче, вона така грішна.
Долоні грів її і цілував в обличчя,
Поет писав вірші, її підняв величчя.
Повія у ночі, у день його цариця,
Сміються глядачі, він малював обличчя.
Долон гр в ц лував в обличчя
© Copyright: Людмила Дубищева, 2018
Свидетельство о публикации №118111105137
Свидетельство о публикации №118111105137
Рецензии