Женщины

 
Жінки
Жінки, які стали для тебе повістю,
Ніколи не стануть у світі першими,
Не скорять собою нові звершення,
Та будуть завжди твоєю совістю.
 
Вони – ніби квіти у дощ нерозкритії,
І їх бездоганність лише чується,
У розрізі вікон-очей будується
Постійно нове, таке свіже під кригою.
 
У них у грудині – живопис з Музою,
І їхня природа тобі приречена
Тепло віддавати, як хліб, увечері,
А зранку шукати нову Музику.
 
Бо твоя хода бажає швидкості,
А серцю потрібно води й спокою,
Бо ритмами б’ється за ребер кліткою
Бажання досвіду світу глибокеє.
 
Вони не ввійдуть у нову історію,
І не претендують на міс всесвіту,
Та твої легені наповнять волею,
І їхні слова пролунають чудесними.
 
Не скорять країни, не стануть ідолом,
І не потребують грошей і почестей;
Для них час – ціна за щастя й видихи,
Й моменти палання в душі творчості.
 
Жінки, які стали для тебе великими,
І місцем добра, сім’ї основою,
Являються образом що відвикли ми
Знаходити в людях, щоб вірить знову їм.
 
Жінки, які стали для тебе ліками,
Храмом для молитви, душі втіхою,
І простором сповіді коли ріками
В грудині вода стає гіркою.
 
Жінки, які стали для тебе вічними,
В твоєму житті – тверда основа.
Ніколи не стануть першими стрічними,
Та будуть завжди твоїм домом.