Мороз травневий душу розірвав,
В вже цвіли і вишні, й абрикоси,
А я вдихала запах ніжних трав,
Чекала на дощі, громи і грози.
Заклякли квіти. Сад замерз увесь.
Гойдає вітер мертві пелюстки.
Мороз поцарював і раптом щез,
І сонце знов всі прогріва куточки.
Навіщо ж так? Дерева не мовчать.
А гірко плачуть талими сльозами.
І будуть у безвиході повчать,
Що вихід є своїми голосами.
І дивний хор зненацька зазвучить,
Тих, хто захоче до життя вернутись,
У череді усіх тисячоліть
Зневір’я і безпам’ятства позбутись.
Чи на деревах відійде мій квіт?
І чи плоди знов з’являться потому?
Чи пройде ще багато сотень літ,
Коли повернеться тепло до мого дому?
І знов мороз. Спадає мертвий лист.
І білий квіт на землю опустився.
Прийшов непроханий з кинджалом гість.
Земля завмерла. Ворог причаївся.
18.05.2016 р.
Мороз травневий
© Copyright: Сафие Гасанова, 2018
Свидетельство о публикации №118110806082
Свидетельство о публикации №118110806082
Рецензии